Політики люблять перебирати на себе роль фантастів, от тільки їхні "мріяння" часто мотивовані не ідеєю "світлого майбутнього", а цілком реальними інтересами чи прагненням "закрити" якусь проблему, вивести її з фокусу суспільної уваги, виштовхати на узбіччя загального дискурсу. Українці за останніх півтора року змогли донесхочу наслухатися і фантастичних прожектів нової влади, і, - що важливо, - відчути наслідки власної легковажності на своїй же шкірі.
Не дивно, що коли очільник країни живе у власних ілюзіях і проектує ці ілюзії на всіх посполитих, то і в його команді теж не бракує "фантазерів". Однак їхні фантазії язик не повертається назвати "здоровими", позаяк, по-перше, вони спровоковані, м'яко кажучи, не державницьким інтересом (радше, - антиукраїнським), а, по-друге, проєкти і проекти Зе!режиму несуть на собі очевидні ознаки невігластва, профанації та некомпетентності. Усе, як у автора "Кульбабового вина" Рея Бредбері, класика жанру, доброго і гуманістичного фантаста: "Фантастика – це наша реальність, доведена до абсурду".
Кілька днів тому представник України при ООН Сергій Кислиця повідомив, що Росія та ще 12 країн голосували проти внесення у порядок денний 75-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН пункту про "Обов'язок захищати". Вісім із цих країн минулого року виступили також проти внесення у порядок денний 75-ї сесії пункту "Ситуація на окупованих територіях України". З-поміж них: Білорусь, Іран, ДР Конго, Куба, М’янма, Нікарагуа, Росія та Сирія. Також проти розгляду пункту "Обов’язок захищати" проголосували Киргизстан, Єгипет, Ерітрея та Південний Судан.
"Обов’язок захищати" (responsibility to protect (R2P). – Авт.) — концепція в міжнародному праві, яку ООН підтримала ще 2005 року. Вона передбачає принципи, засновані на ідеї суверенітету не як привілею держави, а як обов’язку щодо свого населення. Якщо ж держава не в змозі захистити людей — обов’язок захищати переходить до міжнародного співтовариства.
R2P запобігати міжнародним злочинам, зокрема, військовим. А також геноциду, злочинам проти людства, етнічним чисткам.
Минуло кілька днів, і перший заступник голови української делегації у Тимчасовій контактній групі, яка веде перемовини у Мінську, одіозний Вітольд Фокін, мов Пилип з конопель, вихоплюється з фантастичною ідеєю. На його думку, до проведення виборів на окупованому Росією Донбасі варто створити тимчасовий і, увага, - "міжнародний" уряд. Фокіну тісно в "українському костюмчику", то чому б за підтримки друга Андрюші (Андрія Єрмака, який, за зізнанням внучки Вітольда Павловича - Маші, є другом її дитинства. – Авт.) не затіяти глобальнішу аферу?
Але… Рей Бредбері у своєму чудовому романі "Кульбабове вино" не даремно застерігає від схожих фантазій: "Перше, що дізнаєшся у житті, – це що ти дурень. Останнє, що дізнаєшся, – це що ти такий же дурень".
Власне, Україна з 2014 року вже має гіркий досвід "міжнародної присутності" на окупованому Донбасі. Йдеться про сумнозвісну місію ОБСЄ, яка, за ідеєю та задумом ініціаторів, мала б бути незаанґажованим спостерігачем не тільки на лінії зіткнення, але й на прилеглих до неї територіях. Благі наміри розбилися об жорстоку реальність: місіонери були настільки інфільтровані російською агентурою, що часто "сліпли", не зауважуючи ні обстрілів з боку бойовиків, ні спорудження ними нових фортифікацій, ні використання забороненої зброї.
І коли Фокін пропонує "тимчасовий міжнародний уряд" для Донбасу, то він, звісно, мав би знати про це. Як і про те, що "13 друзів Росії", а, по-суті, як їх називає Сергій Кислиця, "проксі", не голосуватимуть за його "фантазію" без конкретної мотивації. Іншими словами, Росія не блокуватиме ідею "тимчасового уряду" лише тоді, коли до його складу увійдуть її маріонетки. То чи можна буде говорити про повернення окупованих територій? Можна, але питання, - на чиїх умовах?
Далі – більше. Уряд – інституція, ознака держави. Відтак, за задумом Фокіна (якщо він, звісно, усвідомлює те, про що говорить з чужого голосу), постане питання "суспільного договору" в ОРДЛО, тобто квазі-конституції чи чогось на кшталт основного закону. Хто ухвалюватиме цей документ? Проксі-парламент? Хто і за чиїми правилами, зрештою, візьметься організувати вибори на захопленій Росією території? Чи не суперечитиме це позиції української сторони, на якій будувався увесь каркас "донбаського питання" досі – вибори тільки на основі українського законодавства, за участю українських політичних партій, за умови повного українського контролю над кордоном, а, отже, виведення усіх чужинських військових формувань.
Тому "фокінські фантазії" – не що інше, як пробна куля на опірність патріотичних сил перед повною капітуляцією, яка засіла у головах певних чільних представників Зе!режиму. Така собі, за Бредбері, "дрібна радість", яка часто "важливіша" за великі. Це – черговий відволікаючий маневр, аби бодай трішки заретушувати повний провал пацифістських обіцянок Зеленського перед місцевими виборами, на яких його партію чекає цілком заслужене і виправдане фіаско.
Бо "міжнародний тимчасовий уряд" на Донбасі вже давно створено. У Москві. І створено не для того, щоб сприяти "умиротворенню" в регіоні, а навпаки, - з метою руйнації всієї української державності. Такою є реальність. Все інше, - з фокінськими прожектами включно, - "кульбабове вино", причому не найкращої якості.
