Гібридний мир: Корея та Україна. Спільні риси агресії Москви та уроки для людства

Гібридний мир: Корея та Україна. Спільні риси агресії Москви та уроки для людства

Корея та Україна у різний історичний проміжок часу стали жертвами гібридної агресії Москви. Те, що ми бачимо зараз на території Північної Кореї – це можливе майбутнє для жителів, які свідомо чи несвідомо стали заручниками у “ДНР/ЛНР”. Архітектором маріонеткових республік, які набувають риси концентраційних таборів з тоталітарними режимами стабільно виступає Кремль. Питання лише в тому, чи зробить світова спільнота висновки з історичних аналогій, чи знову буде наступати на ті ж самі граблі, які несуть загрозу для всього людства.

Україна, 2014
12 квітня 2014 року. Схід України. Невідомі озброєні люди у балаклавах і військовій формі захоплюють урядові будівлі у Слов’янську, Краматорську і Дружківці. Протягом тижня за схожим сценарієм відбуваються події у Горлівці, Єнакієвому, Макіївці, Маріуполі, Новоазовську та багатьох інших містах українського Донбасу. На центральних площах лунають гасла: “За Донецьку / Луганську республіку! За Росію!” Замість мерів і чиновників містами починають керувати нові люди — польові командири. Добре озброєні і організовані загони вступають у збройне протистояння з українськими військовими, які прибувають до регіону для врегулювання ситуації. Бойовики називають себе “повстанцями”, проводять широку агітацію з закликами до від’єднання від України і проголошують те, що відбувається, громадянською війною. За дивним збігом більшість польових командирів “народного ополчення” потім виявляться громадянами і жителями Росії: Ігор Гіркін (позивний Стрєлков), Ігор Бєзлєр (позивний Бєс), Арсеній Павлов (позивний Моторола), Олександр Можаєв (позивний Бабай). Прибульці у масках вирізняються акцентом і жбурляються словами, невідомими для місцевих мешканців — такими як загадковий “порєбрік”. Попри це, фейкове самовизначення “rebels” (англ. – повстанці) надовго закріплюється за російськими бойовиками в іноЗМІ.

Корея, 1945
14 жовтня 1945 року. Пхеньян. Пройшло рівно два місяці після прийняття Японією умов Потсдамської декларації, за якою вона відмовлялася від Кореї, яку, в свою чергу, вирішено було тимчасово розділити за 38-ою паралеллю на радянську та американську зони строком на 5 років. На пхеньянському стадіоні проходить багатотисячний мітинг на честь Радянської Армії. Командувач 25-ої армії генерал-полковник Чистяков представляє присутнім на мітингу 33-річного капітана Радянської Армії з орденом Червоного Прапора на грудях. Чистяков називає цього чоловіка “національним героєм” Кореї і “знаменитим партизанським вождем”. Молодий капітан виголошує промову на честь Радянської Армії. І сам чоловік, і текст промови лишають в глядачів неоднозначне враження: мало хто чув про цього “національного героя”, який, до того ж, у своїй промові використовував якісь дивні слова і терміни. Секрет цього дивакуватого тексту був простим – насправді його написали у політичному відділі 25-ої армії СРСР російською мовою, а переклав його корейською хтось з радянських офіцерів корейського походження. Натовп на стадіоні ще не знає, що молодий орденоносець з робочим ніком Кім Ір Сен (у перекладі – “сонце, що сходить”) дуже скоро перетвориться на легендарного вождя Північної Кореї.

Спільні риси гібридної агресії проти України та Кореї
На перший погляд між цими двома історіями мало чого спільного. Їх розділяє не тільки інтервал у 69 років і відстань у 6600 км, але й історичні передумови, що сприяли створенню цих ізольованих зон. Проте саме у історії Північної Кореї ми можемо знайти відповіді на важливі питання сьогодення:

1) Хто і як керує непідконтрольним Україні Донбасом?

2) Що стане з цими територіями у майбутньому, якщо заморозити конфлікт і лишити все як є?

Кім Ір Сен потрапив на стадіон у Пхеньяні невипадково. Варто зазначити, що Кім, хоч і кореєць за походженням, з 8 років жив у Китаї, партизанив проти японців на боці китайців переважно на китайській території, тобто до Кореї мав віддалений стосунок. З листопада 1940 до вересня 1945 Кім Сон Чжу (справжнє ім’я Кім Ір Сена) перебував у Радянському Союзі, куди він перебрався з майже розбитим загоном антияпонських партизан-комуністів з Маньчжурії. Після недовгого перебування у фільтраційному таборі СРСР і встановлення особистості Кім Сон Чжу проходить курс навчання у Хабаровському піхотному училищі. У 1942 році Кіма вже зі званням капітана направляють до новоствореної 88-ої окремої стрілецької бригади (від 1000 до 1700 осіб), в якій служили переважно китайці. Проте капітану Кіму було доручено командувати корейським батальйоном бригади. Так у складі цієї 88-ої бригади Кім просидів у СРСР до вересня 1945 року: вона не брала участі у боях за Маньчжурію і Корею. За ці роки в Кім Ір Сена встигло народитися два сини і обидва отримали російські імена — Юра (майбутній Кім Чен Ір) і Шура (помре ще дитиною).

Після капітуляції Японії у Другій світовій війні північною частиною Кореї фактично управляють не представники Кореї, а радянські генерали: Чистяков, Лебедєв, Романенко і Штиков (особливо останній). Провідну роль у формуванні місцевих партійних осередків відіграють співробітники радянської розвідки і армійського політуправління.

Псевдовибори та псевдореферендуми
Слід зазначити, що комуністична партія не користувалася популярністю на півночі Кореї — навпаки, тут був сильно представлений націоналістичний рух. Проте це не завадило радянській владі знайти спосіб поставити комуністів до влади. За рахунок різних маніпуляцій спочатку був створений Єдиний демократичний національний фронт, що об’єднав всі партії, а наприкінці 1946 року — вже після таємної зустрічі Кім Ір Сена зі Сталіним — проведені фейкові вибори у найкращих радянських традиціях. Фейковість їх полягала в тому, що на виборах по кожному округу висувався лише один кандидат — від Єдиного демократичного національного фронту. Можна було голосувати або за нього, або проти нього — без жодних альтернативних кандидатів, при цьому голоси “за” виборці мусили опускати до білої урни, а “проти” – до чорної. Явка була теж з області фантастики — у голосуванні взяли участь 99,6 % виборців і 97% проголосували за запропонованих кандидатів. Так було сформовано перший Народний комітет Північної Кореї.

Ці фейкові вибори у Північній Кореї до смішного нагадують не тільки вибори у самому Радянському Союзі та країнах, що потрапляли під його окупацію у минулому сторіччі, але й зовсім нещодавній референдум 2014 року у окупованому Росією Криму. Там були застосовані по суті ті самі підходи: обмеження вибору громадян, грубі порушення під час голосування та результати з усіма ознаками фіктивності. РФ звітувала про надто високу явку у 83,1% і абсолютно нереалістичний результат волевиявлення — 96,77% проголосували за “возз’єднання” Криму з Росією. Причому за незалежними оцінками реальна явка склала лише 32,4 %.

Слухняні маріонетки Москви
Проте повернімося до Північної Кореї і радянської маріонетки Кім Ір Сена. Ще на початку 1946 року Кім Ір Сен за вказівкою російського генералітету очолив Тимчасовий народний комітет Північної Кореї, який виконував роль уряду. З того моменту Кім фактично став одноосібним головою Північної Кореї. Проте одноосібність не означала незалежності – Кім виконував всі накази, які йому надходили від командування армії і з Москви.

У 1947 році було прийняте рішення, що долею Кореї буде опікуватися Організація Об’єднаних Націй. Незважаючи на те, що Північну та Південну Корею планувалося об’єднати під єдиним урядом, за фактом у Північній Кореї була розроблена своя Конституція, яка мусила стати основним законом для обох частин Кореї, а під прикриттям створення поліцейських патрулів під проводом корейців, що приїхали з Радянського Союзу, були сформовані власна армія та навіть флот. У 1948 році, очікувано не знайшовши з боку Сеула підтримки ідеї возз’єднання Кореї на умовах, продиктованих Радянським Союзом, Північна Корея проголосила створення КНДР.

Маріонетка Кім стає головою Кабінету міністрів новоствореної республіки і разом з представниками південнокорейського прокомуністичного підпілля активно проштовхує задум військового захоплення півдня. У 1950 році після тривалих переговорів Кіма з радянським керівництвом, у тому числі персонально зі Сталіним, військова операція проти Сеула отримує зелене світло. Кремль вважав, що це буде коротка і переможна війна – розрахунок Москви був на те, що підтримка серед населення Південної Кореї буде високою, а американці не втрутяться у конфлікт.

25 червня 1950 року 135-тисячна Корейська Народна Армія разом зі 150 радянськими танками Т-34 вступила до Південної Кореї. Причому КНДР нахабно заявила, що це голова Південної Кореї Лі Син Ман першим напав на Північну Корею. КНДР швидко захопила Сеул, але ООН оперативно відрядила до зони бойових дій миротворчий контингент, що складався переважно з американських військових. Немає сенсу переповідати весь перебіг війни, але у жовтні стало зрозуміло, що війська ООН розчавлять Кім Ір Сена, капітуляція була лише питанням часу. Однак за змовою з Кремлем у гру вступив комуністичний Китай, висунувши численні сухопутні війська. СРСР надавав підтримку з повітря. Армії з обох боків понесли важкі втрати, і війна заходить у глухий кут.

У 1953 році, вже після смерті Сталіна, сторони підписують договір про припинення вогню і створюють демілітаризовану зону у районі 38 паралелі. Конфлікт заморожується, а світ забуває про КНДР, і вона швидко перетворюється на жахливий воєнізований концентраційний табір, який підтримують СРСР і Китай. Лише у 1991 році, коли СРСР припиняє своє існування, обидві Кореї підписують Угоду про примирення, ненапад, співпрацю та обміни. Проте у 2013 КНДР анулює всі угоди про ненапад, включно із домовленостями, досягнутими ще у 1953 році. Міжнародна спільнота вперто продовжує робити вигляд, що проблеми КНДР не існує, і тільки у 2016 році — після нових випробувань ядерної зброї і балістичних ракет — світ прокидається і нарешті усвідомлює, чим може закінчитися довга історія з гібридним миром у Кореї.

Ви можете сказати: а до чого тут війна в Україні? Ті, хто уважно вивчав збройний конфлікт на Донбасі і захоплення Криму, знайдуть багато спільних рис з подіями у Північній Кореї в середині минулого століття.

Українська аналогія
У 2014 році Москва так само закидала до України військових регулярів і найманців не тільки з числа росіян, але й місцевих жителів, які пройшли курси підготовки у спеціальних військових таборах під наглядом професійних інструкторів на території РФ. Аналогічним чином Кремль завчасно підготував кандидатів з місцевих мешканців, які мусили стати на певні посади відразу після захоплення урядових установ. Ці місцеві колаборанти постійно підтримували зв’язок з кураторами з Росії і самі неодноразово подорожували до Москви для проведення переговорів і отримання інструкцій — так само, як це робив Кім Ір Сен і інші корейські креатури Кремля, всі історії яких просто не вмістяться у формат однієї статті. Як і у Північній Кореї, саме Москва приймала рішення про проголошення “незалежних республік” — “Донецької народної республіки” та “Луганської народної республіки”. Так само керманичами обох “республік” були і є маріонетки Кремля.

Разюче подібними є навіть помилки Москви. Сучасний Кремль так само, як і у Кореї, розраховував на те, що його зрежисовані “повстання” врешті-решт знайдуть підтримку серед українців, і Росія без проблем здобуде повний контроль над усією Україною. Коли наприкінці весни 2014 року стало зрозумілим, що більшість українців і не думають підтримувати плани Кремля, а штучно утворені республіки влітку 2014 року стали стрімко відступати і втрачати свої позиції, Москва, аналогічно до подій 1950-х років, вирішила втрутитися відкрито: армія РФ здійснювала масовані обстріли території України з території Росії і закинула до Донбасу не тільки бронетанкову техніку, але й системи ППО, однією з яких і був збитий рейс MH17.

Озброєння, війська, гроші — все це лилося і ллється повноводною рікою з Москви і до КНДР, і до інших маріонеткових республік — ПМР, ДНР, ЛНР, а також до окупованих Абхазії, Південної Осетії, Криму та інших регіонів. Проте, якщо оцінювати об’єктивно, то кількість озброєння, яке закинула Росія на окупований схід України, є безпрецедентною: 600 танків, 1257 ББМ, 295 РСЗВ, 479 засобів ППО, 368 протитанкових засобів, а також стрілецька зброя, міни та боєприпаси, які просто неможливо порахувати. І це без урахування того озброєння, яке було завезене до Криму після його окупації у 2014 році. На окупованих територіях Донбасу сформована армія, що налічує біля 40 тис. осіб — як військовослужбовців збройних сил РФ, так і різношерстих найманців. І ця армія щодня продовжує вбивати людей. Чи обмежиться вона територією, що встигла захопити? Хтозна, але навряд чи.

Трагічні наслідки
Трагічні спільні риси між Північною Кореєю і Донбасом на цьому, на жаль, не вичерпуються. Бо найтяжчим наслідком створення Росією авторитарної ізольованої від усього світу держави на Корейському півострові стало безпрецедентне порушення прав і свобод людини у КНДР. Репресії, тортури, страти, жорстокі покарання за щонайменшу провину, виправні табори і майже повна відрізаність від світу — все це стало візитною карткою Північної Кореї. І творцем цієї збоченої системи виступив саме Радянський Союз. Тепер ситуація повторюється. На окупованих територіях Донбасу вирує свавілля та беззаконня. Людей хапають просто на вулиці або вдома і відвозять в невідомому напрямку. У підвалах “МДБ (МГБ)” проходять тортури небаченої жорстокості. Людей страчують і просто вбивають без суду і слідства заради привласнення їхнього майна. Містами фактично правлять військові коменданти і ватажки збройних загонів, які роблять все, що заманеться. Зґвалтування і жорстокі побиття стали буденністю.

До чого це може призвести у майбутньому?
До того ж самого, що відбулося в Північній Кореї. Ізольовані та затуркані постійною пропагандою люди, які виростають в атмосфері крайньої жорстокості, де життя не має жодної цінності, дивляться на світ по-іншому. Їхня свідомість деформується, і весь світ стає заклятим ворогом. Вони здатні вбивати і легко йти на будь-які злочини заради найменшого прояву схвалення з боку напівбожественного диктатора. Дітям сліпого вождизму нічого не варто пустити в хід біологічну, хімічну, ядерну чи будь-яку іншу зброю масового знищення. Їх безкінечно шкода — цих понівечених людей, яких скалічила жорстокість і пропаганда, але і вони здатні знищити весь світ, коли випаде шанс.

Висновок
На жаль, історія рідко чомусь нас вчить. Ми повторюємо ті самі помилки знову і знову. Проте інколи самі життєві обставини штовхають нас до еволюції і змушують нас порозумнішати. Світ знову опинився на межі великої війни. І саме зараз настав час подивитися правді в очі і зізнатися собі: якщо проблеми не вирішувати вчасно і локально, вони перетворюються на глобальні. І як показує приклад Північної Кореї, мир — то не завжди благо, принаймні не з усіма і не за будь-яких обставин. Гібридний мир з деспотичними диктаторськими режимами рано чи пізно перетворюється на гарячу війну. Настільки гарячу, що вона може у будь-який момент перетворитися на термоядерну.

Christina Dobrovolska

Loading...