Ви от думаєте - якого хріна вони в нас так вчепилися? Чому не дадуть спокою?
Чому вони ЩИРО вважають, що Україна - це теж Росія, і ми - на відміну від Польщі чи Фінляндії - не можемо самі вирішувати свою долю, а маємо неодмінно дослухатися до них?
Це досить просто. В певному сенсі - їх можна зрозуміти.
Московський орел - символ їхньої євразійської культури, яка дивиться і в Європу, і в Азію, - без України остаточно втрачає двоголовість: одна маленька поневолена Білорусь не вивезе, і та ледь тримається на брюзглому бульбофюрері.
Втрата України остаточно переводить Росію в площину Азії: Туреччина, Іран, Китай, Індонезія, Індія.
І річ навіть не в тому, що велика російська культура одразу знецінюється: лише в Європі Толстой і Булгаков мають цінність: спробуйте просувати Анну Кареніну в Тегерані чи Шарикова в Пхеньяні.
Річ, головне, в тім, що без України вся Росія плавно переміщується повністю в Азію - а тут геть інші реалії.
Це вам не затишна Європа, де Росія - велика й страшна. Тут навіть в крихітній Бангладеш народу живе більше, ніж у "величезній" Росії.
Це Азія! Азія! Звикайте!
Поряд з Китаєм, Індією, жорстким арабським, войовничим тюркським світом Росія моментально перетворюється на невеличкого, ще й розбещеного булгаківськимии тонкощами слабака: тут геть інші правила гри, тут мільярди голодних безжальних азійців, яким начхати на тонкощі Булгакова, вони й собак, бува, їдять.
Розчавлять і не помітять.
І срать вони хотіли на переживання Вєри Павловни чи пісьмо Татьяни. Яка там в дупу "особєнная стать"!
Тому росіянам так критично важливо, так смертельно необхідно - свідомо чи інстинктивно - вчепитися в Україну: це гарантує їм існування. Тому так страшно, так моторошно їм тепер опинитися серед безжальних смаглявих гігантів, які раді будуть і баришням, і муму.
Без України Росії просто не існуватиме. Азія її перетравить, і доволі швидко, разом з балетом і Толстим. Один Чайковський прикрашатиме лебединим озером тайський масаж.
От і прекрасно. І прекрасно.
