Його пам’ятають і надзвичайно шанують у Мексиці й Гватемалі. Він випередив найавторитетніших британських і американських вчених, які були змушені визнати хибність своїх багаторічних наукових пошуків. Проте на Батьківщині майже забули про одного з найбільших геніїв XX століття, який розшифрував писемність давніх майя і в житті якого були дві головні пристрасті – наука і… коти.
Юрій Валентинович Кнорозов з’явився на світ 19 листопада 1922 року в селищі Південне під Харковом (нині місто Харківського району Харківської області). Закінчив сім класів залізничної школи № 46 і робітничий факультет при Харківському медичному інституті. 1939 року вступив на історичний факультет Харківського університету. Коли нацистська Німеччина напала на Радянський Союз, Юрія відправили на будівництво оборонних споруд на Чернігівщині. У вересні 1941 року він опинився в оточенні, але зумів дістатися Південного, де й прожив півтора роки в окупації. В лютому 1943-го, коли радянські війська ненадовго звільнили Південне, Юрій з матір’ю виїхав до Воронезької області, а потім до Москви. У жовтні його зарахували на 2-й курс історичного факультету Московського університету, але вже наступної весни мобілізували. До кінця війни Кнорозов служив телефоністом 158-го артилерійського полку під Москвою. На фронт не потрапив за станом здоров’я – через дистрофію.
Після демобілізації Кнорозов повернувся до навчання на історичному факультеті Московського університету. Досліджував шаманські практики Середньої Азії, брав участь в етнографічних експедиціях, вивчав давньоєгипетську і японську мови. Мешкав у студентському гуртожитку, кожного місяця витрачав стипендію на придбання книг, після чого позичав у друзів і знайомих на їжу. Харчувався майже винятково хлібом і водою, але анітрохи цим не переймався.
Одного разу Кнорозов прочитав статтю німецького вченого Пауля Шелльхаса “Дешифрування писемності майя – нерозв’язна проблема?”. Після цього він полишив дослідження шаманських практик, аби спростувати точку зору Шелльхаса. “Те, що створене одним людським розумом, не може не бути розгадане іншим”, – був певен Кнорозов. Але вступити до аспірантури йому не дали, оскільки під час війни він та його родичі мешкали на окупованій території.
Кнорозов влаштувався молодшим науковим співробітником Державного музею етнографії народів СРСР у Ленінграді. Жити довелося у кімнаті в приміщенні самого музею. Паралельно з музейною роботою, Юрій працював над розшифруванням писемності майя. Для цього він послуговувався двома книгами – “Повідомленням про справи в Юкатані” іспанського єпископа Дієго де Ланди (паризьке видання 1864 року) і “Кодексами майя” (гватемальське видання 1930 року). Обидві книги, за офіційною версію, були вивезені з Німеччини радянськими військовими.
Невеличка довідка: цивілізація майя існувала на території сучасних Мексики, Гватемали, Гондурасу, Белізу і Сальвадору приблизно з XX століття до нашої ери до XVII століття нашої ери. Відома своїми містами, кам’яними храмовими спорудами у формі пірамід, ієрогліфічною писемністю, розробкою календарної системи, успіхами в астрономії, а також кривавими жертвопринесеннями. Знищена іспанськими конкістадорами.
Юрію Кнорозову найбільше стала у пригоді “абетка” майя, записана у XVI столітті Дієго де Ландою (назви іспанських літер, передані знаками майя). Поступово учений дійшов висновку, що кожен знак майя позначає не окремий звук і не ціле слово, а лише склад. Він розробив цілий ієрогліфічний каталог, куди увійшли 540 знаків писемності майя та їхнє тлумачення. Як згадував Кнорозов: “Я виявив, що у майя були і писемність, і армія, і адміністративний апарат, значить – у них була держава! А в Енгельса сказано, що майя досягли лише стану варварства. Спробуй у 1955 році скажи що-небудь проти Енгельса, часи були ще сталінські! Відразу оголосять “контрою” не лише тебе, але й керівника дисертації. Як бути? Мій куратор С. П. Толстов знайшов блискучий вихід з майже безнадійної ситуації – Енгельс не володів усіма джерелами з історії майя, тому Кнорозов не спростовує його, а робить внесок у розвиток марксизму!”.
29 березня 1955 року в Інституті етнографії АН СРСР Юрій Кнорозов захищав кандидатську дисертацію на тему “Повідомлення про справи в Юкатані” Дієго де Ланди як історично-етнографічне джерело”. Захист тривав три з половиною хвилини, після обговорення здобувачеві одразу присудили ступінь не кандидата, а доктора історичних наук. Це була наукова сенсація, про яку швидко дізналися закордоном. Провідний британський майяніст Джон Ерік Томпсон назвав метод дешифрування Кнорозова “марксистською диверсією”, ненауковою вигадкою. Багато вчених не могли збагнути, яким чином молодий і нікому не відомий дослідник, який ніколи не бував на Американському континенті, зумів здійснити те, що нікому не вдавалося протягом чотирьох століть. Але поступово саме метод Кнорозова визнали майяністи у цілому світі.
Результати своїх досліджень Юрій Кнорозов, окрім дисертації, виклав у двох монографіях – “Писемність індіанців майя” (1963) та “Ієрогліфічні рукописи майя” (1975). Став лауреатом Державної премії СРСР. Методи Кнорозова донині використовуються у спробах дешифрування писемності острова Пасхи (ронго-ронго) та долини Інду (Хараппське письмо). Але за межі Радянського Союзу вченого не випускали. Зарубіжні колеги не розуміли, чому він не відвідує міжнародні наукові конгреси, конференції та симпозіуми, та згодом розібралися в особливостях організації радянської науки і за можливості самі приїжджали до Кнорозова у Ленінград. Багато для популяризації Кнорозова зробила американська вчена Тетяна Проскурякова, яка емігрувала за океан із родиною ще в дитячому віці.
Зміни настали тільки за доби Перебудови. 1990 року на запрошення Президента Гватемали Марко Вінісіо Сересо Аревали вчений нарешті відвідав цю країну і на власні очі побачив руїни стародавніх міст майя. 1992 року поїхав до Мексики, був нагороджений орденом Ацтекського орла. 1997 року з науковою метою відвідав і США.
Відомо, що Кнорозов обожнював котів. Свою кішку Асю він завжди вписував співавторкою власних наукових праць і дуже ображався, коли видавці викреслювали її ім’я з публікації. До самої смерті Юрій Кнорозов прожив зі своїми котами у ленінградській квартирі, яку отримав після здобуття докторського ступеня. Геніального вченого не стало 30 березня 1999 року. Він похований на Ковальовському кладовищі під Санкт-Петербургом. 23 березня 2012 року в мексиканському Канкуні йому відкрили пам’ятник. У Харкові або у Південному пам’ятника немає досі…
