Їде війна гарячою праскою, підминаючи все живе, а услід в уцілілі будинки заходять росіяни - кого обібрати, кого згвалтувати, кого чергою з автомата...
Їде в іншу сторону, на росію, а за нею українці - комусь коробку з тошонкою, "нате вам всю коробку, сусідам рознесете". Комусь пакунки з водою та ліками. Чужих кинутих котів рятують, чиюсь російську паралізовану матір знайдуть, покинуту...
Не здивуюсь, якщо наші комусь квіти поливають, бо не звикли бути такими, як росіяни.
Наче маємо всі підстави. Маємо ріки крові, нашої та наших дітей. А бачиш стару паралізовану, кинуту родиною в Суджі - і не можеш не залишитися Людиною.
Горе нам від цієї своєї емпатії, чи як?..
