Звинувачення в підкупі європейських політиків, які були висунуті американським спеціальним прокурором Робертом Мюллером політтехнологу Полу Манафорту – аж ніяк не рядова подія для України і Заходу. Вони, в разі підтвердження, дозволять говорити про факти, а не про припущення. Вони дозволяють назвати політичну корупцію однією з найнебезпечніших перешкод на шляху розвитку України. І одним із найсерйозніших викликів для демократичного світу.
Добре пам’ятаю, як під час правління Януковича, після того, як той чи інший західний політик виступав адвокатом авторитарного режиму і прихильником необхідності пошуку компромісу з ним, ми журилися: яке нерозуміння! Напевно, недостатньо інформації! Або він досі вважає Україну частиною Росії? А, може, є стратегічний розрахунок?
А причина, як це випливає зі звинувачень спеціального прокурора США, могла бути простою і банальною – гроші. Банальний підкуп. Очевидна брехня.
Присутність Манафорта та інших західних експертів в офісах Партії регіонів багато хто сприймав як прагнення до «цивілізованості». Як можливість привнесення в політичну діяльність «бригади» пострадянських політиків цінностей демократичного світу. Але все виявилося з точністю до навпаки. Манафорт та інші використовувалися для того, щоб нав’язати цьому самому демократичному світові «цінності» Януковича.
І це – лише невелика частина похмурої картини, на яку, завдяки роботі американської правоохоронної системи, сьогодні пролилося світло. Інша частина – як і раніше в тіні.
Це можуть бути звичайні гроші
Ми можемо тільки припускати, які були масштаби підкупу тут, в Україні. І з боку Януковича, і з боку Росії. Але я добре пам’ятаю, як «раптово» міняли позицію політики, експерти або колеги-журналісти. Але ж всі ці люди нікуди не поділися після Майдану. Вони все ще політики, експерти, депутати, журналісти. Багато хто з них – «найбільший патріот».
Ми можемо тільки припускати, якими є масштаби підкупу Росією західного політичного істеблішменту і української еліти сьогодні. У Путіна завжди було більше грошей, ніж у Януковича. І ми маємо тепер точно розуміти, що стоїть за звинуваченнями на адресу України, за спробами зрівняти агресора і жертву. Це не дурість і не прагнення бути об’єктивним і неупередженим. Це можуть бути звичайні гроші. Політик, журналіст, правозахисник, громадський активіст – кожен може стати об’єктом «розробки» Кремля і піти на угоду з власним сумлінням. Ми повинні навчитися відрізняти правду від пропаганди – навіть коли пропаганда обгорнута в привабливу упаковку якої-небудь солідної західної організації або підписана ім’ям «серйозної людини». Інакше ми програємо.
Ми не хочемо згадувати, що Захід 2013 року був вже готовий піти на угоду з режимом Януковича і фактично заплющити очі на вибіркове правосуддя в Україні. І в цьому підході західних політиків підтримувала значна частина українського суспільства. Пол Манафорт зі своєю роботою успішно впорався, це потрібно визнати.
Зараз цивілізований світ близький до угоди з Путіним. І знову-таки є значна частина українського суспільства, хто хоче погодитися з такою угодою, заморозити окупацію, відмовитися від відновлення територіальної цілісності – аби «мир і перепочинок». Але такий підхід не буде успіхом тих, хто хоче миру.
Це буде всього лише ще один тріумф політичної корупції.
