В інтерв’ю Сергію Жадану китайський митець Ай Вейвей каже про мотиви війни. Зокрема про таке: коли відбувається вторгнення однієї країни в іншу, навколо цього відразу будується величезний бізнес. З’являється надто багато людей, фінансово зацікавлених в тому, аби війна продовжувалася. В якийсь момент їх може бути навіть більше, ніж прихильників миру (серед тих, хто приймає рішення).
І це дійсно так, і це стосується й нашої війни. Мова не тільки про зловживання з державними закупівлями, маніпуляцію з цінами, чи виготовленням неякісного товару. Навіть на ринку донатів і волонтерського руху є великі маніпуляції і махінації з коштами й зборами. Перевірити це майже неможливо, покладання – лише на совість та чесне слово.
Окрема тема – подвійний бізнес. Бізнес подвійної моралі. Коли люди з одного боку нібито допомагають Збройним Силам, а з іншого – не гребують «вигідною співпрацею» з ворогом.
Так, за даними Служби безпеки України, відомий виробник чаю «Мономах» впродовж війни успішно продовжує торгувати і з Росією, і з Білоруссю. Працюють не безпосередньо від себе: а через посередницькі фірми. Чи гроші не пахнуть? Чи гроші таки пахнуть війною й бідою?
І як можна вимагати у відомих іноземних брендів вийти з російського ринку, коли тебе відразу тицьнуть носом в пачку «Зеленого, китайського, байхового, крупнолистового», щойно завезеного окупанту з України. І «Мономах» - це лише поодинокий приклад. Таких бізнесів подвійної моралі – сотні, якщо не тисячі.
Звісно, чай це не запчастини до гелікоптерів, але кожен такий «компроміс» подовжує війну, робить її «прийнятною» для багатьох людей.
Володимир Мономах (той, що князь, а не чай) якось розбив половців і усунув небезпеку від своєї держави. Бізнес з половцями Мономах не робив
