Так і в ситуації з українською "п'ятою колоною". Про її засилля у владних, силових структурах вже говорено-переговорено, — не було такого періоду у нашій незалежній історії, коли б на поверхню не виринали особи з "подвійним дном". Не важливо, діяли вони з власних переконань, з примусу, пов'язаного з певними обставинами особистих біографій, чи за гроші.
Звісно, найрясніше агентами впливу та й відвертими російськими шпигунами українська владна верхівка була засіяна у часи президента-втікача Віктора Януковича. Безпрецедентність засилля росіян вражала – міністр оборони Лєбєдєв – громадянин Росії. А якщо вже мова про політичні структури з явно проросійськими ідеологічними підвалинами, — то їх було направду легіон. На Росію працювали (за грубі гроші) і громадські активісти, і журналісти, і політичні експерти, — щобільше, це свого часу було ознакою респектабельності, успішності, запорукою карколомних кар'єр і статків.
Усі постреволюційні люстрації, переатестації, кадрові
рокірування з метою позбутися цієї пошесті схожі були, радше на полювання на бліх, - "гнані" і "репресовані" з легкої руки корумпованих судів відновлювалися на посадах або ж
осідали у тихих заводях, чекаючи нового свого "зоряного часу". Тим паче, що у підконтрольних Росії медіа спалахували агресивні кампанії про пошук сірих кішок у темній кімнаті, а
міжнародні правозахисні організації ставали на бік колаборантів та зрадників, тицяючи у вічі українській владі "порушеннями прав людини", "свободи слова" тощо.
Після початку повномасштабної війни в Україні, оговтавшись від шоку перших днів агресії, суспільство почало ставити цілком обґрунтовані запитання про розмінований Чонгар, не знищені мости на Херсонщині, щойно збудовані шляхи з півночі, якими російська орда, як на параді, дісталася до передмість Києва. Однак не змогло отримати втямливих відповідей. Бо запитання тонули у фронтових зведеннях та монотонних заклинаннях: "не на часі", "не підігруйте ворогові".
Проте, як казав Баффет, "приплив почав спадати", і з'явилися перші "голі". СБУ регулярно викривало і викриває держзрадників, корегувальників ворожих ракет, зловмисних блогерів тощо. Нарешті отримали підозри одіозні нардепи Олександр Пономарьов з ОПЗЖ та Євгеній Мураєв. Є перспектива, що вони таки отримають судові вироки та сядуть за ґрати. Принаймні перший, другий - наразі у бігах. Затримали й рибку дрібнішу, — блогера з Дрогобича Мар'яна Чаву, що займався цькуванням військових.
Однак, думаю, медійний галас довкола цих, — відвертих
колаборантів, — які й не надто приховували свою антиукраїнськість, здійнявся заради дещо іншої мети. Учора стало відомо про факти, які у висліді можуть спричинити серйозний
міжнародний скандал і урвати терпець і без того лояльних союзників України у США. Йдеться про звіт Комітету з питань правосуддя та Спеціального підкомітету з питань озброєння
федерального уряду США, у якому констатують політичне цензурування українських опозиційних акаунтів у соціальних мережах.
Та найгірше – СБУ робила це, користаючи з партнерських зв'язків з Федеральним бюро розслідувань США, подаючи федералам перелік "ворожих" юзерів. Робочим прикриттям для цього була боротьба з проросійськими наративами в інтернет-просторі. Найскандальніша деталь полягає у тому, що на списки СБУ впливали агенти, інфільтровані в українську спецслужбу російською ФСБ.
"Довоювалися" до того, що у соцмережах було заблоковано обліковий запис Державного департаменту США та акаунти деяких американських журналістів. Що ж до України, то, як стверджує народна депутатка Ірина Геращенко, "у травні СБУ надала список українських ресурсів, які нібито використовувалися для розбрату і "розʼєднання політичних сил та українського суспільства в цілому".
Тобто маємо танець на старих граблях, коли силову структуру використовують наосліп для зведення політичних порахунків. Хто не пам'ятає так звані плівки Деркача (кадрового московитського шпигуна), з якими носилися, як з писаною торбою, пресуючи п'ятого президента, і які, у результаті, виявилися російською халтурою, склепаною на ефесбешному коліні.
Якщо врахувати, що у США вже стартувала президентська виборча кампанія, то можна собі тільки уявити, які наслідки може мати ще один "український скандал". Адже у Вашингтоні досі не забули історію неприхованих симпатій "зеленої влади" до опонента чинного лідера Америки на минулих перегонах, про кримінальні справи, що відкривалися українськими прокурорами проти того ж таки Байдена.
Особливо охочі знайдуть в історичних анналах й історію з "Кольчугами" ще кучмівської доби, з "російським слідом" у справах про вбивства журналістів Гонгадзе та Шеремета. І зроблять, здавалося б, логічний висновок: українцям, які не годні дати собі ради з російською агентурою, довіряти не слід.
… І я маю великий сумнів, що наша влада належно зреагує на цю загрозу. Адже Іван Баканов, який очолював тоді Службу, був серед найближчих друзів Зеленського. І навіть усунутий з посади з мотивацією, яка передбачала розслідування і покарання, досить комфортно почувається в Україні. У всякому випадку, його не видно серед "голих" після припливу.
