Слово «гетьман» є одним з найзагадковіших політичних термінів в українській історії. Кого лише не звали цим словом – і козацьких ватажків, і кошових, і Петра Сагайдачного, і князя Острозького, і Богдана Хмельницького з його наступниками. Із цим словом пов’язана неймовірна плутанина в текстах та головах аматорів історії, яким в результаті не вдається збудувати чітку послідовність і визначити спадковість української влади.
Ну і що з того? - запитаєте ви. А з того великі проблеми в розумінні, усвідомленні та відчутті нашого минулого. Бо погодьтеся, що одна справа – чітка державна структура з очільниками, які передають владу один одному, а інша – каша з гетьманів, отаманів та іншої старшини, яка то б’ється за булаву, а то приймає її від сусідніх королів, царів та султанів. Наше минуле в останньому випадку виглядає як суцільне Дике Поле, яке плавно переходить у Руїну і закінчується колонізацією. Саме звідти родом ідеї про відсутність державницької традиції та штучність держави Україна. Можливо, комусь і до вподоби така версія, але вона ніяк не сприяє державницькій свідомості українців і дає багато козирів ідеологічним супротивникам.
