Знову в стрічці група "Пойдем с нами". Російською. З боліт. 187 тисяч підписників. І там отаке фото. І коментар: "Из этих продуктов на мусор выбрасывалась лишь крышка! К чему веду, поймут не многие! И это очень жаль..."
Залишимо в стороні, що викидалти треба "в", а не "на" і "немногие" пишеться разом - не всякий любитель "світлого радянського минулого" грамоті навчений. Та й професійні тролі, які модеруюь для фсб такі групи, теж. Розповім чому у сміття лише кришка з пляшки йшла. Та й то не завжди - винахідлива та економна радянська людина вигадувала їм різноманітне використання.
По-перше, хліб в СРСР майже в усі часи продавався з обмеженнями: 1-2 буханки в руки. Відтак надлишків, які черствіли й підлягали викиданню в сміття практично не було, а не тому, що дуже вже був смачний. Більше навпаки - білий часто траплявся прісний, мов крейда й дорослі з розумним виглядом кривилися: це тому, що з канадської пшениці. Хоча не в цьому була причина. Чорний хліб в "цеглинах" був кислючий - їсти його могли лише великі оригінали та мешканці росіської глибинки.
Чому канадської пшениці? Бо маючи 55% світових запасів чорнозему, радянське сільське господарство не могло забезпечити людей хлібом. Врожайність зернових в СРСР була нижчою, ніж в сонячнй Фінляндії. Тому доводилося хліб купувати у клятих капіталістів. І не лише в Канаді, Австралії та Аргентині, але й в кублі світового імперіалізму - США.
Уперше зерно закупили ще при Хрущові, 1963 року, одразу 12 мільйонів тонн, та так і пішло-поїхало. На початок 1980 року лише в США вже купували 16 мільйонів тонн. Станом на 1984 рік частка закупівель СРСР на світовому ринку зерна склала 46 мільйонів тонн.
А ми йдемо далі. Порожні пляшки з-під молока не викидали. Їх мили і здавали в магазин, отримуючи взамін молоко вже без вартості посуду. Греміти пляшками було дуже незручно, декому доводилося брати їх з собою на роботу - але треба. А чому? Бо народ бідний був. Економили. В тому числі на вартості пляшок. Це зараз пляшки з-під пива, лимонаду, вина, горілки викидують на смітник, де вони стають законною здобиччю безхатченків, а тоді...
Скледено то все бачити в що? Знаєте, як та сітка називалася в народі? Авоська. Від старого російского "авось ка". Виходячи з дому радянська людина майже завжди клала її в кишеню бо завжди був шанс що десь випадковово "викинуть" в продаж "дефіцит". Знаєте, що значило в СРСР слово "викинуть"?
До дефіциту тоді належали: ковбаса, сир, м`ясо, нормальні фрукти, шпроти, майонез, "Пепсі-Кола", шоколдадні цукерки, червона ікра, шампанське, кава, цейлонський чай, червона риба, не кажучи вже про більш екзотичні делікатести типу крабів. Це зараз в будь-якому супермаркету будь-якогот райцентру без проблем можна придбати хамон, пастрому, моцарелу, фейхуа, грейпфрут, памело, манго. А тоді про них радянська людина лише в книжках читала.
До слова, нормальні книжки (Конан Дойль, Жюль Верн, Моріс Дрюон, Жорж Сіменон, Агата Крісті, тощо) теж треба було "діставати", а книгарні було забито безсмертними творіннями "дорогого" Леоніда Ілліча Брежнєва, спогадами "великого полководця" Жукова та іншою подібною макулатурою, але це вже тема для іншого допису.
