Я пригадую, що коли я прийшов мобілізуватися, черги до військкоматів сягали 700-1000 людей, потрібні були години, щоб вистояти їх. Я пам'ятаю настрої того часу - люди групувалися навколо тих, хто служив, та уважно слухали їхні поради, пов'язані зі службою. Коли приходили організованими групами мисливці та страйкоболісти, та їх брали, на них дивилися із заздрістю, та казали,що їм пощастило, а головним страхом у тих чергах було, що не візьмуть до війська та відправлять додому. Ще було найгіршим. Люди були мотивовані, люди прагнули воювати, й їх було багато. Дивлячись на них, я тоді поринув в ілюзію, що українське суспльство - саме таке. Що воно стало таким - мотивованим, свідомим, патріотичним. Що Україна - така. Навіть попри те, що зі зброї тоді були тільки радянські АК, які витягувалися з ящиків вперше з 1970-х років. Й не було геть нічого з того що є в нас на озброєнні тепер.
Але ця ілюзія скінчилася. Суспільство виявилося не таким, яким мені тоді здалося. Це все була якась омана, обдурювання самого себе. Тих, хто був такими, тепер не лишилося: вони або лежать під державними прапорами на кладовищах, як катастрофічно зростають, й ніяке замовчування наших втрат не зупиняє цей ріст; вам хвацько звітують про тисячу вбитих загарбників щодня, але що знаєте ви про наші щоденні втрати? Частина тих, хто не загинув, стикнулася із радянщиною та совковим довбойобизмом у армії, та зневірилася в усьому. Та частина, що лишилася від тієї першої кількості вмотивованих патріотів, з останніх сил воює вже два роки, протягом яких отримала чимало падлянок від влади, а тепер чує про те, що дембель буде, як скінчиться війна. Й от на заміну їм набирають 500 тис. ніякого мирняка, відношення до війни у якого складається з двох слів "Нахуй всралося". Їх заганяють до ЗСУ як баранів на бійню чи як в'язнів концтабору до газових камер. Саме з таким настроєм. Й коли вони опиняються у підрозділах, бойові командири вививають собі все волосся на дупі, дивлячись на те, кого їм надіслали. Й 500 тис. такого війська коштуватимуть 500 мільярдів гривень.
Що з нами не так? Чому все не таке, як я побачив навесні 2022? Суспільство виявилося геть іншим, воно прагне миру будь-якою ціною, бо байдуже. Срати на той Крим, срати на ЛДНР, та все далі й далі: на Запоріжжя, на Херсон, на Миколаїв. А потім - ще далі й далі: на Одесу, на Харків, на Дніпро, Кропивницький... Забирайте все, тільки відїбіться. Це, наче, потроху стає нашою новою аджендою. Всі, кому було не байдуже, пішли воювати, але цей ресурс витратився, а нового такого нема й не буле: доказ цього - кількість переглядів та перепостів кожного нового відео з зйомками насильницької мобілізації, свавілля ТЦК та нападів на цивільних. Суспільство виявилося саме таким. От що його бентежить насправді. А все інше - неактуальне.
Я пам'ятаю, як на початку війни мій знайомий, який працював у сфері розвиту, проектів, стартапів, навчання, розмірковував, що потрібно продумувати, які курси впроваджувати та яке навчання організовувати для молоді через півтора роки. Я сказав йому тоді, що на перспективу півтора роки треба для молоді закуповувати спорядження, екипування, форму, та навчати їх для фронту. Він тоді мене не послухав та подивився як на хворого. Й от минули ці півтора роки, й що? Де ми знаходимося, у якій точці?
Цивільні розповідають військовим, що комусь треба тримати економічний фронт, тому вони воювати не підуть, і я думаю про те, що я б, наприклад, відмінно тримав би економічний фронт, покинувши військо. Я міг би знову сидіти у теплому кабінеті за зручним столом та писати статті на економічні теми, як я робив це до 24 лютого 2022. Але я не певний, що гарною заміною мене у війську стане якийсь цивільний пасажир, непідготований, попри місяць-два формального перебування в учебці, невмотивований, байдужий, "втомлений від війни", готовий у будь-який момент здатися чи перебігти зі зброєю до ворога й здати йому все, що він знає, чи просто перестріляти з автомата всіх у підрозділі через "особисте неприязливе ставлення". От не вірю.
Тому я щиро хочу порадити організаторам цього владного жалюгіддя словами з анекдоту про майора, який прийшов у цирк: "Припинити творити хєрню!" Проблеми, у які зайшла мобілізація, пізно вирішувати зараз. Їх треба було вирішувати на протязі цих двох років. Боржомі пити вже запізно, бо відмовили нирки, й це не здається, а є. Але все стає неважливим на тлі проблеми з нашим суспільством, громадянами та людьми. Наша катастрофа - у цьому. Яка різниця, який там у кремлі колективний путін, коли у кожному під'їзді кожної української багатоповерхівки живуть три-чотири таких самих путіна. Живуть мовчки, латентно. Вони саморозпакуються та розквітнуть, якщо у їхні міста зайде окупаційна влада. Це їх ви збираєтеся примусово мобілізувати, спочатку прикласти їх пикою об асфальт, витягнути з маршрутки, з каси АТБ, з постелі, затовкти у буса, заламати руки, а потім це з ними ви плануєте вийти на кордони 1991 року, та досягти фрагментування росії? Так, з ними. 500 тисяч військових левелу "шопопало", й кожний вартістю 1 млн. грн? Ви це серйозно? Тоді от вам зі стрічки новин від 28 грудня: "В уряді попередили про можливу затримку пенсій та зарплат держслужбовцям. За словами міністра економіки, виплати доведеться відкласти без грошей партнерів" (Олена Бутурлим, УНІАН, 14:31, 27.12.23). Так це 500 мільярдів ще навіть не починалися. Слухайте, всі численні добродії у владі, що косплеять Че Гевару - закупіть на ці шалені бабки нормальне озброєння та дайте його нам. И подивимось, що тоді за новочеркаськ вийде.
