"КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА?" - Олександр Костюк

"КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА?" - Олександр Костюк

Звичайно ж, військове вторгнення 24/02/2022 планувалося кремлем саме як блискавична спецоперація. Аналог захоплення Криму у 2014-му, тільки масштабніше, з застосуванням набагато більшої військової сили.

Що підштовхнуло путіна до цього рішення?

- В’яла реакція колективного Заходу на попередні окупації;

- Слабкість української влади (естрадний артист на чолі держави, випадкові люди на багатьох ключових постах, таких як очільник СБУ наприклад і т.п.);

- Настрої українського суспільства, яке в 2019-му проголосувало за «какая разніца», «договоріться посєрєдінє», поширення настроїв «в СССР било харашо», «братскіє народи», « в Україні всі крадуть, порядку нема» і т.п., збільшення підтримки ОПЗЖ на цьому фоні;

- Насиченість державних органів України кремлівською агентурою, послаблення ЗСУ та оборонпрому протягом 2019-22р.

Все це, на погляд кремля, давало всі шанси на слабкий опір ЗСУ та українського суспільства, легке захоплення Києва та України в цілому, за «кримським сценарієм», з подачею цього захоплення як «повернення своїх природних сфер впливу», без особливого опору слабкої української влади та суспільства і з відповідно слабкою реакцією Заходу.

Але бліц-криг не вдався. Українці зламали план москви.

Чому?

- Як не дивно, москва 8 років вчила нас воювати. Через АТО пройшли більше 400 тис. вояків (чоловіків та жінок);

- Протягом 2014-19 було створено боєздатну армію, слабшу за російську, але здатну витримати першу навалу і здійснювати опір;

- За ці роки в Україні з’явилася та сформувалася когорта справжніх бойових офіцерів, кращі з яких (і це щастя України), очолили ЗСУ. Залужний, Наєв, Сирський, Муженко, Марченко і багато інших;

- Українське суспільство, заколисане «малою війною» на Донбасі, до 2019-го року перестало сприймати її як війну. І готове було до мирного врегулювання з москвою. Але велика, «справжня» війна, з ракетами та бомбардуванням мирних міст, з колонами танків – розбудила українське суспільство, породило справжній народний спротив;

- Українці захищають свою країну, свою землю, свій дім, свої сім’ї, своє життя;

- Стан російської армії виявився не таким, як в рекламних роліках, обтяженим проблемами керування, логістики та корупції;

- В таких умовах «бліц-криг» колонами техніки по вузьких дорогах виявився справжнім ідіотизмом, самогубством для першої хвилі московського вторгнення.

Бліц-криг за зразком «кримської операції» провалився. І я вважаю це фатальним прорахунком кремля (я до останнього дня не вірив, що кремль наважиться на це), після якого глобальний програш московської деспотії є неминучим, навіть незалежно від того, чого москва досягне в Україні.

Звичайно, кремль був не готовий до цього. Але відступати він вже не міг, це б означало швидкий кінець існуючої в РФ влади. Перша помилка потягла за собою наступну: москва вдалася до терору, до «тотальної» війни, із бомбардуваннями і навіть знищенням цілих міст, обстрілом цивільної інфраструктури, жертвами серед цивільного населення, з метою залякати, примусити до «мирних переговорів», тобто в перекладі з московської – до того чи іншого рівня капітуляції. Але не залякала, навпаки. Обстріли цивільної інфраструктури, руйнація міст, «подвиги» російських фашистів на окупованих територіях (Буча як символ російських звірств) , розстріли цивільних, мародерство, згвалтування - остаточно відкрили цивілізованому світу справжнє, звіряче обличчя московської деспотії. Погрози розпочати ядерну війну, які регулярно лунають від посадовців та пропагандистів РФ допомогли цивілізованому світу чітко та наочно усвідомити, що московська деспотія, це не «інша» цивілізація, як наприклад Індія чи Китай. Це – АНТИЦИВІЛІЗАЦІЯ.

Опір України та варварські методи «тотальної» війни, застосовані москвою, об’єднали і згуртували все ще неоднорідну західну цивілізацію навколо допомоги та підтримки України. Як не дивно, своїми діями москва добилася згуртованості західного світу (США, Європа + Південна Корея, Японія, Австралія), якої ніколи не було раніше в історії.

В Україну пішла допомога: економічна, гуманітарна і, що найголовніше, військова, важке озброєння.

Москві не залишається нічого іншого, аніж переводити війну в затяжну, позиційну фазу.

Це війна на виснаження.

Виснаження військове, економічне, дипломатичне, ідеологічне.

 Переможе той, хто по цих компонентах буде сильніший. Це війна надовго і до цього потрібно бути готовими.

 Війна закінчиться коли:

1. Москва буде мати великі військові втрати, в техніці та людській силі, терпіти військові поразки;

2. Москва не зможе виробляти/закуповувати/постачати на фронт досить зброї для підтримання бойових дій;

3. В економіці РФ почнуться серйозні проблеми;

4. РФ залишиться без союзників;

5. Наростатимуть протиріччя та провали в московській ідеології та пропаганді;

6. Внаслідок 1-5 населення РФ, найперше еліти (а особливо регіональні еліти) зрозуміють повну БЕЗГЛУЗДІСТЬ для себе цієї війни. А вона є безглуздою.

Очевидно, що в потенціалах війсковому, економічному, фінансовому, промисловому Україна (сама по собі) є значно слабшою за московську деспотію.

Тому вистояти в цій війні на виснаження ми можемо лише якщо будемо НЕВІД’ЄМНОЮ ЧАСТИНОЮ західної цивілізації. За всіма її правилами та ментальністю. Тобто: з конкурентним і справедливим політичним процесом, безсумнівною незалежністю гілок влади, прозорим законодавчим процесом, демократичними ЗМІ (з поправкою на війну звичайно), придушенням корупції (особливо в надчутливих сферах західної допомоги та постачання ЗСУ). Будь-які порушення в цих питаннях (а вони на жаль є), будуть послаблювати підтримку Заходу і сили України в цій війні. І це потрібно розуміти політичному керівництву України.

Москва битиметься до останнього, тому що поразка у війні означатиме руйнацію самої системи, багатовікової системи московської деспотії, яка існує чи не від Івана Грозного.

Москва буде:

- Намагатися руйнувати єдність Заходу (наприклад роздмухування конфлікту в Косово, чи заяви путіна про "окупацію Німеччини військами США");

- Намагатися оголошувати Україну частиною «руского міра», просувати цей наратив на Заході (для цього «паралельний уряд» Медведчука з протухлими Януковичем та Азаровим, так звана «правильна Україна»);

- Створювати внутрішній розкол та напругу в Україні, проводити цілеспрямовані ІПСО (пов’язані з корупцією, мобілізацією, темою «внєшнєго управлєнія западом» і т.і.)

- Підтримувати свій ВПК через закупівлю зброї, військових технологій та компонентів через треті країни, контрабанду, сірі схеми (так, набагато дорожче, але будуть до останнього);

- Підтримувати свою економіку, спираючись найперше на Китай (вже близько 40% імпорту йде звідти, валютні резерви переводяться в юань), Індію, Туреччину, Іран, продаючи їм ресурси і отримуючи потрібні товари та технології;

- У військовому плані москва має великий мобілізаційний ресурс і великі запаси зброї (хоча й відносно застарілої), потужний ВПК, який переведено на посилений режим роботи. Спираючись на цей ресурс, москва планує здійснити прорив на фронті, все ще мріє про масштабні «котли», захоплення великих територій чи міст;

- В пропаганду вкладаються величезні кошти, населення РФ буквально накачується істерією, ненавистю та побєдобєсієм. Думаю, до останнього дня існування РФ з усіх екранів звучатиме про «всьо ідьот по плану»;

- З союзниками у москви не дуже добре. Реальних союзників практично немає, є гравці, які із задоволенням користуються дешевими ресурсами москви та роблять свій бізнес на перепродажу товарів та технологій за завищеними

цінами.

Україна повинна ефективно вести війну на всіх цих напрямках, по усіх цих фронтах, які пов’язані між собою. Очевидно, спираючись на підтримку Заходу, Західної цивілізації. Крок за кроком послаблюючи москву і посилюючи себе. Війну вперту, довгу, системну, виснажливу як битва за Бахмут.

 І (повторю ще раз), це можливо лише якщо Україна буде невід’ємною частиною Західної цивілізації. За усіма її параметрами, правилами та законами, як у свідомості колективного Заходу, так і в свідомості самого українського суспільства.

Лише тоді, коли москва критично ослабне по всіх цих напрямках, закінчиться війна. І буде Перемога.

Наша Перемога.