Щось побільшало останнім часом коментаторів, які приходять до мене в коменти та в приватне, і пишуть приблизно таке: «Скільки можна носитися з Порошенком? Порошенко – колишній президент. Він уже минуле – а треба дивитися у майбутнє. Треба давати дорогу молодим!» Кого саме вони сприймають за молодих вони не кажуть (спойлер – активно натякають на Зеленського). Проте.
Давайте розглянемо їхню пропозицію. Подивимося, кого ми можемо розглянути як альтернативу Петру Порошенко?
Для початку визначуся кого я хочу бачити президентом України?
Відповідаю, я хочу бачити президентом у першу чергу реформатора і керівника здатного давати результат. Тобто того, хто забезпечить Україні економічний розвиток через створення нових виробництв і національних брендів. Національних – бо виробництва під іноземним брендом більшу частину прибутку віддаватимуть власникові бренда, а так багато грошей не заробиш. Що б там не казали різні мудрили різної міри грантовості, всі розвинені держави це економіка виробництва і національних брендів. Назвіть «Мітсубіссі», «Адідас», «Інтел» і ви зразу згадуєте конкретну державу. Виробництва – це робочі місця, заробітки, і потреба в багатьох фірмах з обслуговування. Все просто.
Хто може забезпечити розвиток виробництв і національних брендів? Той хто уміє успішно керувати виробництвами – успішний крупний бізнесмен, або успішний топ-керівник уряду. Військові до цього переліку теж входять – армія нині це мотори і технології.
Володимир Зеленський як наступний керівник України мною не розглядається як таке, банально тому що для багатьох українців президентство Зеленського завершилося могилою. Лише три факти. Україну прищеплювати від КОВІД почали пізніше за Зімбабве і смертність від КОВІД сягнула двох Іловайськів за день. Другий факт, навіть після попереджень від ЦРУ Зеленський розповідав маріупольцям що боятися нема чого, а Бучі та Бородянці про травневі шашлики - коли людей треба було евакуювати. Третій факт – строчники на летовищі в Гостомелі і один батальйон неповного складу на Чонгарі проти всієї російської армії. Це службова недбалість, що призвела до численних людських жертв і територіальних втрат. Наслідки відомі. Це надто дорога ціна аби платити її вдруге.
А тепер питання в лоб. Кого ще ми можемо розглядати як альтернативу Петру Порошенко? Сергія Притулу? Для мене цей варіант неприйнятний. При всій моїй повазі до Притули-волонтера, я не знаю жодного створеного і розвинутого ним виробничого бізнесу і жодного району яким би Притула успішно керував. Ба-більше. Якщо Зеленський бодай був продюсером крупного телеканалу «Інтер» (власник – тодішній голова СБУ Валерій Хорошковський), у Притули в активі нема навіть такого досвіду. Притула - не керівник, він просто хороший хлопець. А хороший хлопець – не професія. Зеленський – доказ.
То яким же «молодим» я маю давати дорогу – з числа тих, хто заявив про свої політичні амбіції? А нема таких. Ба-більше, їм банально нема звідки взятися. У наших умовах боротися за владу може той, хто має вихід на телебачення – пригадайте як «5-й канал» був рупором двох революцій. Стараннями зеленої влади на телебачення вихід мають лише канали з’єднані у мономарафон, і опозиційні телеканали «Прямий», «5-й» та «Еспрессо», які не приховують своєї підтримки ЄвроСолідарності Порошенко. Третього просто нема. Або Зеленський – або Порошенко.
Відтак змагатися за владу наразі може лише два кандидати: або Зеленський з мономарафоном, або Порошенко (варіант – політик якого Порошенко підтримає).
І так. У період президентства Петра Порошенка була запущена децентралізація, з Херсона літаки літали до Австрії (під час війни), армію перевдягнули в нову форму та берці на мембрані, Нафтогаз та Укрзалізниця стали прибутковими, країна не відчувала війни (завдяки Мінським угодам), а нові підприємства відкривалися сотнями.
Для мене вибір – очевидний.
