The New York Times пише, що Альянс відмовився від концепції "стримування шляхом удару у відповідь" (deterrence by retaliation) і обрав "стримування шляхом недопущення" (deterrence by denial). Іншими словами, Північноатлантичний союз офіційно заявляє, що не терпітиме надалі будь-якої окупації територій країн-членів. При цьому у підтекстах "зливів", які наразі дають більш-менш втямливу картину майбутньої концепції, йдеться саме про східний фланг НАТО, насамперед Балтію та Польщу.
Звісно, уроки російського вторгнення і звірства московитів на тимчасово захоплених територіях України спричинили логічне обурення та неприйняття у всьому світі. Що вже говорити про Литву, Латвію, Естонію та Польщу, де пам'ять про реалії московського правління досі жива, як живі й свідки комуністичного диктату. Саме тут після 24 лютого 2022 року з'явилося й нове усвідомлення, що росіяни після двадцяти років путінізму стали жорстокішими й невблаганнішими, що кремлівський дід не зупиниться ні перед чим, — навіть геноцидом, — аби тільки втілити власні амбіційні маніакальні ідеї відновлення великого Гулагу на теренах колишнього СРСР. Звідси й активна підтримка України у її спротиві новітній орді, звідси й адвокація Києва у міжнародних організаціях, серед іншого – у НАТО. Саме на східному фланзі Альянсу народилася ідея політичного рішення у питанні вступу України до союзу, і вона, — ця ідея, — набула особливих реалістичних відтінків після стрімкого долучення до НАТО Фінляндії, а згодом, — і Швеції.
Саме на східному фланзі Альянсу народилася ідея політичного рішення у питанні вступу України до союзу, і вона, — ця ідея, — набула особливих реалістичних відтінків після стрімкого долучення до НАТО Фінляндії, а згодом, — і Швеції
Якщо так трапиться (дай Боже!), то саме Східна Європа стане руйнівником задавнених (ще з початку XX століття) стереотипів двополюсного світу "холодної війни", які полягали в облаштуванні так званих "сірих зон" між диктатурами та демократіями, в ідеях "вітрин" західного світу на кордонах з диким Сходом. Розсіялися, мов ранковий туман, солодкі ілюзії, що, мовляв, росіяни, маючи перед очима чудовий приклад процвітання сусідів, самотужки дадуть собі раду з "самодержцями", обравши адекватну та демократичну владу.
Власне, та ж The New York Times натякає, що
концепція "стримування шляхом недопущення" означає, навпаки, постійне розташування союзних військ біля кордону з РФ (курсив мій. - Авт.), більшу інтеграцію
американських і союзницьких військових планів, більші військові витрати та детальніші вимоги до союзників щодо наявності конкретних видів сил і засобів для ведення бойових дій
у разі потреби.
"Мета полягає в тому, щоб зробити сили НАТО не лише більш потужними й боєздатними, але й більш помітними для Росії, що є ключовим елементом стримування".
Концепція "стримування шляхом недопущення" означає, навпаки, постійне розташування союзних військ біля кордону з РФ, більшу інтеграцію американських і союзницьких військових планів, більші військові витрати та детальніші вимоги до союзників щодо наявності конкретних видів сил і засобів для ведення бойових дій у разі потреби
Але сказавши "а", Альянс мусить продовжити абетку. Без компромісів та демагогічної риторики на кшталт "невиконання Україною певних критеріїв" тощо. Я вже писав про те, що у певних колах на Заході (здебільшого, інкорпорованих у міжнародні безпекові й не тільки структури) після карколомного за швидкістю вступу Фінляндії до Альянсу, побутує ідея застосувати досвід "нейтральної Суомі", змістивши її трішки на Південь, тобто "фінляндизувати" Україну. Щобільше, Financial Times взагалі оприлюднила інформацію з посиланням на чотирьох обізнаних осіб, що у США, Німеччині та Угорщині категорично проти не те що прискореного вступу Києва, але і його запрошення до НАТО на Вільнюському саміті. Якщо винести за дужки проросійську позицію Будапешта, який майже офіційно долучився до "осі зла", і не може не продукувати антиукраїнських ідей, то позиція Вашингтона та Берліна виглядає таки дивною. Бо, по-перше, коли йдеться про військові стандарти чи уніфікацію озброєнь, саме США та Німеччина розуміють готовність України, а, по-друге, американські та німецькі військовики не раз і не двічі заявляли про перевагу ЗСУ перед натовськими арміями, позбавленими реального досвіду бойових дій.
По-перше, коли йдеться про військові стандарти чи уніфікацію озброєнь, саме США та Німеччина розуміють готовність України, а, по- друге, американські та німецькі військовики не раз і не двічі заявляли про перевагу ЗСУ перед натовськими арміями, позбавленими реального досвіду бойових дій
Так, звісно, НАТО не потрібна ще одна Угорщина у своїх лавах, а чинна політична верхівка в Україні досі не спромоглася очиститися від московських агентів впливу, осіб з доволі сумнівними зв'язками. І ці зв'язки, м'яко кажучи, диктують правила гри й вчинки Верховного Головнокомандувача. Додайте сюди острах Зеленського перед втратою влади, що однозначно спричинить купу запитань персонального характеру щодо підготовки до війни й не тільки.
Але… Попри всі запобіжники, — часто надумані, але і реальні, якщо після Вільнюса Північноатлантичний альянс утримає статус кво щодо України, то нова концепція НАТО не вартуватиме й виїденого яйця. "Стримування шляхом недопущення"? І як тоді реагуватимуть у Брюсселі на падіння російських ракет (хай навіть збитих українською ППО, і, до слова, вже незабаром американськими Petriot) на територію Румунії чи Польщі? Знову шукатимуть сіру кішку у темній кімнаті? Якою буде відповідь на атаки російських штурмовиків над Чорним морем проти американських (читай натовських) безпілотників? Москві дадуть почитати текст нової концепції?
Черчилль, якого люблять цитувати й українські, і закордонні діячі саме у контексті російсько-української війни, написав, що "коли вже взялися йти крізь пекло, — йдіть і не озирайтеся". Ні, ті, хто досі "озирається", вочевидь, не перетворяться на соляний стовп, як дружина старозавітного Лота. Але майбутнє точно визнає їх філістерами від політики, що мали шанс, та не змогли ним скористатися.
