Українському бізнесу оголосили нові правила виживання. Поки Росія руйнує заводи, електростанції та склади ракетами, власна влада методично позбавляє підприємства людей, грошей і права самостійно працювати. Складається враження, що Корецький і Гетьманцев розподілили обов'язки: один відповідає за кадрове виснаження економіки, другий — за фіскальне. А український підприємець повинен оплачувати обидва експерименти.
Корецький вирішив переглянути навіть стовідсоткове бронювання оборонної промисловості й енергетики. За доопрацьованим проєктом — 95%, а решту пропонують випрошувати через Координаційний центр. Той самий центр, створення якого уряд скасував у липні й тепер вперто повертає, попри виявлені НАЗК корупційні ризики. Спочатку відібрати гарантію, потім створити чиновницьку інстанцію, яка дозволятиме її повернути. Ось справжня сутність цієї «реформи».
Але найбільш збочений задум — повне бронювання в обмін на регулярне «добровільне» відправлення працівників до війська. Держава фактично пропонує роботодавцю стати допоміжним органом військового комплектування. Сьогодні підприємство повинно виготовляти зброю, завтра — віддавати людей, післязавтра — пояснювати чиновнику, чому зупинило виробництво. Віддати інженерів, щоб зберегти інженерів. Зупинити виробництво, щоб захистити державу. Це вже не управління, а чиновницький абсурд, за який розплачуватиметься український тил.
Тим часом Гетьманцев проштовхнув через парламент нові правила ПДВ для закордонних покупок через електронні майданчики, зокрема вартістю до 150 євро, із запровадженням не раніше липня 2027 року. А Міністерство фінансів відмовило постраждалим від російських обстрілів підприємствам у запропонованих податкових послабленнях. Знищений склад, втрачене обладнання, зірвані контракти? Для державної скарбниці головне, щоб підприємець не забув про свої зобов'язання. Держава не спромоглася захистити його майно, але не забула захистити власні надходження.
І на тлі цього особливо огидно звучать розповіді про справедливість. Для визначених категорій чиновницької верхівки залишаються особливі правила бронювання, для окремих посадовців — законодавчі винятки й привілеї. А виробник зброї повинен доводити, що його технолог потрібний більше, ніж черговий начальник управління.
Так формується адміністративний апартеїд привілеїв: чиновнику — захист за посадою, підприємцю — податковий тягар, працівникові — загроза втрати бронювання, військовому — роки служби без визначеного строку повернення.
Найцинічніше, що влада називає це зміцненням оборони. Але хто виготовлятиме снаряди, ремонтуватиме техніку, відновлюватиме електроенергію і зароблятиме гроші на утримання війська? Чиновницькі комісії? Податкові інспектори? Новостворені координатори?
Україна тримається на воїнах і людях, які забезпечують їхню боротьбу. На виробниках, інженерах, підприємцях, енергетиках і працівниках. Натомість державна машина дедалі більше нагадує привілейовану касту, яка утримується коштом їхньої праці й водночас розширює право цією працею розпоряджатися.
Неможливо перемогти ворога, виснажуючи власний тил. Неможливо побудувати незалежну Республіку, перетворюючи економічно незалежних українців на прохачів перед чиновницькими кабінетами.
Україні потрібна сильна армія, вільна економіка та відповідальна влада. А не адміністративна каста, яка спочатку забирає в суспільства ресурси, а потім продає йому право продовжувати працювати у вигляді нових погоджень.
