- Тату, а чому ти червонієш, коли питають де ти був як чужі забирали наш дім?
- Яка різниця, доню? Головне що я живий і здоровий.
***
Коли була війна, ну та, що діди воювали, вся країна билася за перемогу.
Солдати на фронті.
Селяни у полі.
Робітники на заводах.
Солдати просто билися.
Селяни вирощували хліб на фронт. Не в Африку, не іншим закордонам, а своїй Армії. А якщо що й продавали десь - кошти йшли на потреби фронту.
Робітники працювали на заводах. Але виготовляли не іграшки для дітей чи цяцьки для дорослих. Ні. Вони цілодобово робили патрони, снаряди, зброю. Ремонтували танки, літаки, військові авто...
Вся країна працювала на перемогу.
А що у нас? А у нас, блядь, мордаті депутати дерибанять народні кошти. Зажрані посадовці крадуть гуманітарну допомогу. Товстопузі генерали наживаються на завищенні цін закупівель зброї.
А усталий от войни нарід жирує на дискотеках та чекає перемоги.
Ніяких військових рейок.
Ніякого воєнного виробництва.
Економіка якщо працює, то ті кошти на які можна купити танк, вони досі вкладають в ремонти доріг, стадіонів, у мирні проекти типу фільмів та вистав, у телемарафони та на іншу непотребну хєрню.
Та ще вимагають гроші на відбудову країни; так, немов ті міста давно звільнено...
У них що, немає війни?
Вся надія на ті 20% активних, розумних та патріотичних, які за законом Парето усвідомлюють справжній стан речей та не дають цій країні зникнути з мапи світу...
Але ж ми не вічні...
Чи не на це розрахунок?
