«Кому війна, а кому мати рідна» — принцип інтернаціональний. Вигадали його не в Україні. І навіть не на пострадянському просторі.
Простого обивателя від новин про закупівлі, яйця, куртки чи черговий скандал тіпає. Обиватель рве на собі волосся і кричить, що «ми приречені». Але ті, хто знає історію, дивляться на ці речі з холодним, хірургічним спокоєм.
Істерика не допомагає. Допомагає лише системне знищення цієї зарази.
Щоб вилікувати нерви і увімкнути голову, подивімося на «еталон». На Сполучені Штати Америки часів Другої світової. Великий «Арсенал Демократії».
Думаєте, там була суцільна національна єдність, Капітан Америка та пожертви вдови на останній танк?
Дідька лисого.
Це перша частина нашого розбору польотів. Про те, як «пиляли» бюджети, поки морпіхи гинули на Гуадалканалі.
Система «Пиляйте, Шуро, пиляйте»
Америці потрібна була зброя. Багато. І швидко. Уряд Рузвельта вирішив: до біса ефективність, потрібна швидкість.
Для цього вигадали геніальну у своїй порочності схему контрактів: «Cost-plus» (витрати плюс).
Суть проста, як удар лопатою. Держава покриває підряднику всі витрати на виробництво плюс гарантує фіксований відсоток прибутку зверху.
Вдумайтеся. Чим більше ти витрачаєш, тим більше ти заробляєш в абсолютних цифрах.
Економити? Навіщо? Роздувай штати. Купуй матеріали втридорога. Списуй в утиль цілі партії. Ризиків — нуль.
Історики називали це ситуацією «за межами найжадібніших мрій монополістів».
Підсумок? Корпоративні прибутки злетіли з $6,4 млрд у 1940-му до $11 млрд у 1944-му.
Це була не крадіжка. Це була система.
Кров на руках
Якби ж то йшлося лише про гроші. Але корупція на війні завжди оплачується кров'ю солдатів.
Ось вам компанія Curtiss-Wright. Другий за величиною військовий підрядник США.
Їхній завод в Огайо гнал двигуни для авіації. Інспектори, які сиділи на зарплаті у держави, але були підгодовані корпорацією («wined and dined», як казали тоді), закривали очі на все.
Фальсифікація тестів? Легко. Знищення записів про брак? Будь ласка.
Результат: двигуни глухли в повітрі. Курсанти розбивалися на смерть ще в «учебках».
Коли Трумен (тоді ще сенатор) почав копати, він сказав прямо: «Вони випускали фальшиві двигуни... в результаті загинуло багато хлопців».
Зауважте, загинули не від вогню люфтваффе чи японських зеніток. Від жадібності своїх же співгромадян.
Або ось ще приклад. Танкер SS Schenectady. Абсолютно нове судно, гордість флоту.
16 січня 1943 року він стояв у тихій гавані Портленда. І раптом — тріск, який чули за милю.
Корабель просто розламався навпіл. Сам.
Причина? Carnegie-Illinois Steel гнала браковану сталь і підробляла звіти про якість.
Їм було начхати, чи допливе конвой до Мурманська або Лондона. Їм був важливий контракт.
Трумен і його бульдоги
Чому США не програли війну внутрішній корупції?
Тому що знайшлася людина, яка не стала битися головою об стінку, а створила механізм.
Гаррі Трумен. Сенатор з Міссурі.
Він сів у свій Додж і проїхав 10 000 миль будівництвами та заводами. Побачив, як матеріали гниють у снігу, а робітники отримують зарплату за байдикування.
Він повернувся до Вашингтона оскаженілим. І створив «Комітет Трумена».
Це був не просто черговий комітет для галочки. Це був «сторожовий пес нації».
Трумен набрав туди не лоялістів, а «практичних і чесних», включаючи республіканців. Двопартійна дубина проти казнокрадів.
Вони працювали в режимі реального часу. Не «розберемося після перемоги», а тут і зараз.
З бюджетом менше мільйона доларів вони заощадили країні 15 мільярдів (у тих грошах!). І врятували тисячі життів.
Резюме
Американський досвід вчить нас однієї простої речі.
Війна — це завжди бруд. Завжди знайдуться покидьки, готові продати браковані бронежилети або вкрасти на будівництві фортифікацій. Що в Огайо 1943-го, що у нас зараз.
Різниця між перемогою і поразкою — не у відсутності корупції (вона є скрізь), а в наявності «Комітету Трумена».
У наявності публічного, жорсткого і невідворотного механізму, який бере за шкірку генерала, директора заводу чи сенатора — і тягне на світ божий.
Потрібно не скиглити. Потрібно випалювати. Системно.
У наступних постах розповім про чорний ринок, бензин і про те, як американські солдати в Європі торгували казенним добром не гірше за наших прапорщиків.
Не перемикайтеся.
