Козацька корупція

Козацька корупція

Корупція та казнокрадство були явищами, що, хоч і рідше, але все ж траплялися на Запорозькій Січі. Сама система управління Січі, заснована на військовій демократії, спільних радах і контролі товариства, значною мірою стримувала розвиток масштабної корупції.

Проте факти зловживання владою і привласнення громадського добра мали місце, особливо серед курінної старшини та писарів. Виявлення таких злочинів було справою всієї громади: загальна рада могла порушити питання про зловживання на основі скарг або за очевидними фактами нестачі майна.

Карали за це суворо: найбільш поширеним покаранням було вигнання зі Січі із ганьбою. У більш серйозних випадках, якщо доводилося крадіжку військової казни або спорядження в умовах війни чи походу, карали на смерть — через повішення або забиття на майдані кийками. Така публічна кара мала показовий характер і засвідчувала нетерпимість товариства до будь-яких проявів казнокрадства.

На Гетьманщині ситуація у XVII–XVIII століттях була іншою. Після закінчення визвольної війни 1648–1657 років і формування власної адміністративної системи почали з’являтися ознаки системної корупції серед старшини. Полковники, сотники і навіть генеральна старшина часто використовували свої посади для особистого збагачення.

Одним із яскравих прикладів є період правління гетьмана Івана Брюховецького (1663–1668), коли старшинська корупція викликала значне невдоволення серед козацьких низів, що призвело до масових виступів, так званих "старшинських бунтів". Проте покарання корумпованих чиновників були рідкісними: старшина захищала своїх, і боротьба з казнокрадством залишалася радше епізодичною.

Козацька маса ставилася до фактів корупції з глибоким обуренням. Невдоволення корупцією старшини стало однією з причин "Руїни" — періоду громадянських воєн і політичного хаосу після смерті Богдана Хмельницького. Відомо, що у 1668 році під час повстання проти московської влади і старшини Івана Брюховецького народні виступи супроводжувалися масовими розправами над чиновниками, яких звинувачували у продажності та зраді.

Вплив корупції на Січ був менш руйнівним через демократичні традиції і швидке реагування громади на будь-які порушення. Натомість у Гетьманщині, де стара козацька демократія поступилася місцем олігархії старшини, казнокрадство стало однією з причин ослаблення автономії та поступової інтеграції Лівобережної України до складу російської імперії. Особливо посилилося це явище за часів гетьмана Кирила Розумовського (1750–1764), коли значна частина земель і маєтків опинилася в руках кількох родин старшинської аристократії.

На московії в той самий час корупція мала абсолютно інший характер. Від кінця XVI до XVIII століття хабарництво було невід’ємною частиною системи державного управління. За царя Олексія Михайловича (1645–1676) та Петра І (1682–1725) корупція проникала всі рівні влади. московські чиновники вважали хабар своєрідною платою за "послуги", а не злочином.

Система кормлєнія офіційно діяла до 1556 року, але її дух жив ще довго: воєводи і приказні люди буквально грабували підлеглі території. Боротьба з корупцією обмежувалася показовими розправами над окремими чиновниками, які не поділилися з царським оточенням.

Провівши паралель із сучасною Україною, можна сказати, що проблема корупції залишається однією з головних загроз для державності. Навіть у часи війни з Росією, розпочатої 24 лютого 2022 року, були викриті факти масштабного казнокрадства у сфері оборонних закупівель, гуманітарної допомоги та державного будівництва.

Скандали, пов’язані з Міністерством оборони у 2023 році, коли за завищеними цінами закуповували харчі та амуніцію для армії, викликали глибоке обурення суспільства.

Сьогодні, як і в XVII столітті, корупція підриває довіру народу до влади і послаблює державу у критичний момент боротьби за незалежність. Як і в часи Хмельниччини чи Руїни, питання боротьби з казнокрадством залишається питанням виживання самої української державності. Від того, наскільки ефективно вдасться подолати цю хворобу сьогодні, залежить не тільки перемога у війні, а й саме майбутнє України як європейської нації.

Історія українського козацтва