Потрапляння до полону завжди було одним із найбільших ризиків для козаків, які боролися за свободу українських земель. Ставлення до них залежало від ворога, у чиїх руках вони опинялися, проте у всіх випадках козаки ставали об’єктом жорстокого поводження, що мало на меті як фізичне знищення, так і моральне приниження. Особливо суворо поводилися з козацькими ватажками, яких вороги вважали головною загрозою своїм інтересам.
Поляки, придушуючи повстання козаків, демонстрували особливу жорстокість до ватажків. Наприклад, після поразки повстання Северина Наливайка в 1596 році, його захопили в полон і відправили до Варшави. Там, за наказом польського короля Сигізмунда III, Наливайка катували і стратили. Літописи свідчать, що його жорстоко розправили, намагаючись залякати інших козаків і придушити їхній дух опору. Подібна доля спіткала й інших лідерів, таких як Павло Павлюк і Яків Острянин, які потрапляли до рук польських властей після поразки їхніх повстань. Польська шляхта намагалася використати ці страти як приклад, щоб залякати українське населення, проте такі дії часто мали протилежний ефект, лише підсилюючи ненависть до окупантів.
Татари, які регулярно здійснювали набіги на українські землі, поводилися з полоненими козаками залежно від їхнього статусу. Звичайних козаків продавали на невільничих ринках Криму чи Османської імперії, де вони ставали рабами. Особливо цінували молодих і здорових, яких могли змусити працювати на галерах або продавати в далекі країни. Ті, хто чинив опір, зазвичай гинули ще під час полону. Відомо, що після битви під Цецорою в 1620 році багато полонених козаків і українських вояків опинилися в рабстві. З іншого боку, козацьких ватажків татари могли використовувати для викупу. Наприклад, Іван Богун, один із найвідоміших козацьких полководців, був захоплений татарами, але згодом викуплений козаками за велику суму.
Османська імперія також жорстоко поводилася з полоненими козаками. Якщо звичайних воїнів використовували як рабів, то ватажків могли стратити показово, щоб продемонструвати свою силу. Проте османи добре розуміли значення дипломатії, тому іноді могли зберігати життя ватажків, використовуючи їх як засіб торгу. Це підтверджує історія Петра Конашевича-Сагайдачного, якого під час одного з морських походів османи намагалися захопити, але йому вдалося уникнути полону.
Московити, коли захоплювали козаків у полон, також діяли жорстоко. Під час Московської кампанії 1663-1664 років, відомої як похід Яна Казимира на Лівобережжя, московські війська не щадили полонених козаків, вважаючи їх зрадниками. Відомо, що навіть під час союзу Хмельницького з москвою козаки ставали жертвами московської підступності. У 1651 році московити стратили кількох козацьких ватажків, звинувачуючи їх у підготовці до союзу з поляками. Московські методи, як і в польському випадку, націлювалися на залякування.
У сучасній російсько-українській війні поводження росії з полоненими українськими військовими є прямим продовженням історичної жорстокості. Відомі численні випадки катувань і вбивств українських військовополонених. Зокрема, трагічний інцидент у колонії в Оленівці, де росіяни вбили десятки українських полонених, став символом звірств російських окупантів. Серед інших випадків – розстріл полоненого українського воїна після його слів «Слава Україні», що було знято на відео й поширене для залякування.
Паралелі між історичними подіями та сучасністю очевидні. Як і в часи козаччини, вороги намагаються зламати дух українців через залякування, катування та жорстокі страти. Проте, як і тоді, такі дії лише зміцнюють рішучість українців боротися за свою свободу та незалежність. Історія повторюється, але незламність українського народу залишається незмінною.
Історія українських козаків
