Приводом стали звинувачення, які висунуті на адресу чорногорського керівництва бізнесменом Душко Кнежевичем, що втік з країни після звинувачень в корупції. Загалом, типова пострадянська або постюгославська історія - все на своїх місцях. Ми і в Україні таке бачили.
Втім, незалежно від того, наскільки обгрунтовані звинувачення Кнежевича, у мене немає ніяких сумнівів в тому, що Міло Джуканович, м'яко кажучи - непроста людина. За 28 років перебування на вищих посадах в Чорногорії він спорудив справжню вертикаль влади, яку можна назвати корупційною без особливих перебільшень. Але є важливе питання - хто прийде до влади, якщо Джукановича вдасться відправити у відставку і на виборах президента і парламента переможуть опозиціонери?
Відповісти на це питання сьогодні не дуже складно. Переможцями стануть шанувальники Володимира Путіна, противники членства Чорногорії в НАТО і ЄС. Ці люди навряд чи демонтують корупційну вертикаль, вони її очолять. Однак вплив Кремля в Чорногорії, що його зусиллями Джукановича було підірвано останніми роками, буде відновлено.
Нічого нового в такій тактиці немає. Сам Джуканович став 1991 року прем'єр-міністром Чорногорії після масових протестів проти тодішнього керівництва республіки. Люди вимагали змін, а поліція їх намагалася розганяти. "Нас не будуть більше бити!" - збуджено вигукували чорногорці. І домоглися відставки всього свого керівництва! В результаті до влади прийшли прихильники сербського лідера Слободана Мілошевича. Відсторонені керівники Чорногорії його шовіністичних гасел не підтримували. Але Мілошевич домігся не тільки лояльності нових лідерів, своїх ставлеників. Завдяки протестам він ще й отримав більшість в колективному керівництві Югославії.
А саме це керівництво віддавало накази югославській армії. Дорогу до бомбардувань хорватських міст, етнічних чищень, трагедії мільйонів людей було відкрито!
І все завдяки протестам проти корупції? Яка дурниця! Ні, не дурниця. Лояльність Чорногорії виявилася вирішальним фактором для фактичної зміни влади у самій Югославії, визначила її силової розпад і одночасно відкрила Міло Джукановичу дорогу до влади. А сьогодні, коли вже сам Джуканович не хоче працювати на Москву і Белград, від нього намагаються позбутися старими перевіреними методами. Та й що тут дивного? Хіба не під антикорупційними гаслами переміг 1994 року в Білорусі Олександр Лукашенко? Його виборці тоді вважали рядового депутата парламенту "новим обличчям" і борцем зі старою системою. Хіба 2000 року більшість росіян не була в захваті від того, що кандидат на посаду президента Володимир Путін обіцяв "рівновіддаленість олігархів" від влади. Ще одне "нове обличчя", між іншим!
Чи означає це, що з корупцією не потрібно боротися, нехай собі крадуть? Звичайно, не означає. Боротьба з корупцією - одна з головних функцій будь-якої нормальної держави, природний запит будь-якого цивілізованого суспільства. Однак те, що результатами цієї боротьби можуть скористатися корумповані клани або навіть відверті вороги тієї чи іншої країни - теж незаперечний факт.
Тому так важливо навчитися відокремлювати справжню боротьбу з корупцією від корупційних технологій Кремля.