Після повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року кремль зіткнувся з безпрецедентним тиском Заходу – від фінансово-економічних санкцій до політичної ізоляції. У цих умовах росія активізувала зусилля в Латинській Америці, намагаючись компенсувати втрати ринків та союзників у Європі. Кремль розглядав її як майданчик для створення альтернативних союзів, політичної підтримки на міжнародних майданчиках і доступу до ресурсів. Проте, попри низку гучних угод та демонстративних візитів, її вплив у регіоні виявився значно більш обмеженим, ніж прагнула Москва. Для реалізації своїх цілей Кремль використовує комплекс інструментів: від офіційної дипломатії і торговельних угод до військово-технічного співробітництва, інформаційних операцій та залучення приватних військових структур, підтримки НУО і фондів.
Які ж саме цілі у Кремля:
- Політичні – забезпечення підтримки у голосуваннях в ООН та інших міжнародних організаціях.
- Геополітичні – створення «контрбалансу» США у Західній півкулі.
- Економічні – пошук ринків збуту енергоносіїв та військових технологій.
- Інформаційні – просування антизахідних наративів через медіа та «м’яку силу».
- Безпекові – демонстрація військової присутності у Карибському басейні , у Кубі та Венесуелі.
Також маємо і інструменти за допомогою яких Москва реалізовує свої цілі:
- Дипломатичні та політичні канали
Росія робить ставку на уряди, що відкрито симпатизують Москві: Венесуела, Куба, Нікарагуа. Там активно укладаються угоди про «стратегічне партнерство», зокрема рамкова угода між Путіним і Мадуро у травні 2025 році, що охоплює енергетику, оборону і дипломатію забезпечують політичну підтримку Москві на міжнародній арені, а партнерам – економічні та військові преференції. Ці контакти прогнозовано мають антисанкційну і проекційну функції.
- Енергетика й економіка
Москва намагається використати енергетику як «валюту впливу»: постачання палива до Болівії 2024–2025 роки , кооперація з Державною нафтогазовою компанією Венесуели, кредитні угоди. Російські енергетичні угоди допомагають створити економічну залежність і забезпечують канали обходу санкцій. Це дозволяє тимчасово «закривати ніші», проте масштаби угод залишаються скромними через санкційні обмеження.
- Військово-технічне співробітництво
Обсяги експорту зброї зросли лише символічно: Стокгольмський інститут дослідження проблем миру фіксує падіння після 2022 року. Москва натомість робить ставку на демонстративні заходи – візити кораблів до Гавани у 2024–2025 роках, навчання та обміни, що створюють картинку присутності. Присутність приватних військових компаній, асоційованих із Кремлем, відома на прикладі Венесуели у 2019 році , але масштаби їхньої роботи залишаються непублічними та під контролем Кремля.
- Приховані механізми
Розслідування підтверджують залучення ПВК, зокрема «Вагнера», у Венесуелі ще у 2019 році, а також непряме збереження подібних каналів впливу. Через юридичні схеми, спільні підприємства і фонди Кремль легалізує фінансові потоки на підтримку лояльних еліт і проектів, що посилюють економічну взаємодію. Це підсилює залежність авторитарних режимів від Росії, але водночас викликає занепокоєння сусідів.
- Інформаційний та культурний вплив
RT, Sputnik, Росспівробітництво та «Русский мир» працюють над просуванням антизахідних наративів, підважуючи довіру до США. Найактивніше це проявляється у Нікарагуа та Венесуелі, де контрольовані медіа створюють образ Росії як «захисника від імперіалізму».
- Фінансово-правові схеми
Кремль застосовує фонди та юридичні структури для обходу санкцій, але санкційний тиск ускладнює легалізацію угод і фінансових потоків. Це зменшує простір для масштабних економічних проектів.
Тому варто подивитись більш детально на приклади окремих країн. Венесуела є головним регіональним партнером Росії в Латинській Америці. У травні 2025 року президенти Росії та Венесуели підписали рамкову угоду про стратегічне партнерство, що стало підтвердженням і зміцненням тісних політичних, економічних і військово-технічних відносин між двома країнами. Документ охоплює широкий спектр співпраці від енергетики, нафтовидобутку та торгівлі до оборонної сфери, безпеки, протидії тероризму і екстремізму. Росія підтримує режим Венесуели кредитами, інвестиціями і технічною допомогою, зокрема і у відновленні нафтової інфраструктури. Військово-технічне співробітництво тут включає постачання озброєнь, навчання військових, ремонт техніки та інші заходи. Були зафіксовані також випадки присутності приватної військової компанії «Вагнер», яка надає послуги безпеки і консультації, що суттєво посилює роль Москви у Венесуелі. Крім того, Росія і Венесуела кооперуються на міжнародних платформах, зокрема у протидії одностороннім санкціям та неоколоніалізму, спільно просувають свої інтереси в ООН і енергетичних форумах. Для Венесуели російська підтримка є вирішальною для протистояння економічним і політичним викликам, водночас Росія використовує цю співпрацю для збереження впливу у Західній півкулі.
А от Куба виступає стратегічно важливим плацдармом Росії у Карибському регіоні. У 2024–2025 роках регулярні візити військово-морських кораблів РФ до портів Гавани демонструють військову присутність і підтримку партнерства. Ці заходи мають не лише символічне значення, але і слугують меседжем для США та інших зовнішніх гравців про здатність Росії утримувати військові позиції у віддалених регіонах. Крім демонстративних військових заходів, Москва підтримує двосторонні політично-економічні зв’язки, які балансують відносини Куби на міжнародній арені, водночас забезпечуючи доступ до ресурсів і технологій. Російські державні медіа та культурні програми активно працюють у Кубі, зміцнюючи імідж і просуваючи спільні політичні наративи. Незважаючи на обмежений обсяг прямих поставок озброєнь, співпраця у сфері військово-технічного обміну й тренінгах зберігається як важливий елемент відносин.
В той самий час Нікарагуа є країною з найближчими політичними зв’язками до Москви в Латинській Америці. Уряд Ортеґи активно підтримує проросійську лінію, що підтверджується регулярними візитами російських високопосадовців і системною присутністю російської пропаганди. Росія надає політичну та інформаційну підтримку для протидії зовнішньому, а передусім західному, тиску на режим Ортеґи. У Нікарагуа також відбуваються обміни у військово-технічній сфері і співпраця у рамках дипломатичних платформ. Присутність російських ЗМІ і культурних проектів забезпечує поширення проросійських меседжів, що підсилює ідеологічну складову впливу. Загалом Нікарагуа є важливим пунктом для Кремля у балансуванні інтересів у Центральній Америці.
У Болівії Росія сконцентрувалася передусім на енергетичних питаннях, зокрема на постачанні дизельного пального, що стало відповіддю Москви на енергетичний дефіцит у країні. Ці поставки є прикладом того, як Росія намагається заповнити ніші у регіоні, освоюючи ринки, які звільнилися через західні санкції або перебої у традиційних поставках. Енергетична співпраця з Болівією, хоч і не настільки масштабна, як з Венесуелою, забезпечує Москві підтримку у стратегічному сегменті і дозволяє послабити залежність країни від західних постачальників. Це також створює основу для подальшої співпраці у перспективі і розвитку позицій Росії в регіоні. Росія адаптує свої інструменти впливу відповідно до обставин і потенціалу кожної країни, зберігаючи при цьому свій геополітичний інтерес у Латинській Америці, кожна з цих країн виконує у регіональній політиці Кремля своєрідну роль – від стратегічного партнера з великими можливостями кооперації , через військово-політичний плацдарм , політико-пропагандистський союзник до вузлової точки з енергетичним спрямуванням.
Проте, попри гучні кроки та заяви, можливості Росії в регіоні суттєво звужені і обмежені. По-перше, через санкції, які обмежили доступ до технологій, фінансів та великих проектів. По-друге, як показує статистика, обсяги експорту зброї знизилися, зберіглася лише символічна присутність. Цікавий момент ще полягає в тому, що Москва концентрується на кількох «хабах», але не має ресурсів для ширшої експансії. І репутаційно Кремль не в найкращому становищі, адже співпраця з Кремлем асоціюється з токсичністю і ризиком міжнародної ізоляції.
Тому Латинська Америка залишається ареною, де Москва шукає підтримку в ООН і намагається формувати «антисистемний клуб». Проте масштаби цієї підтримки не критичні й знижуються під тиском санкцій. Кремль намагається розширювати простір для антизахідної пропаганди біля кордонів США, але ефективність цих кроків дуже обмежена. Росія у Латинській Америці після 2022 року діє радше реактивно, ніж стратегічно. Її можливості зведені до підтримки кількох авторитарних союзників та демонстративних військово-політичних акцій. Санкції та економічна криза істотно обмежують амбіції Кремля, тобто він зберігає вплив лише у вузьких «точках тяжіння» таких як Венесуела, Куба, Нікарагуа, але не здатен створити широку альтернативну систему партнерств. Це робить російський вплив у регіоні скоріше символічним і фрагментарним, ніж визначальним.
