П'ять років тому засідання Радбезу, на яких тодішній представник Кремля цинічний Віталій Чуркін просто відмахувався від міжнародної стурбованості, стали символом розвалу післявоєнного міжнародного права. Нове засідання тільки підкреслить це безсилля права перед правом сили.
П'ять років тому Росія фактично продемонструвала, що за наявності політичної волі і військової сили одна держава може приєднати до себе територію іншої без її згоди. Фактично було відкрито скриньку Пандори. Наслідки є очевидними - можливість нових територіальних конфліктів, воєн, навіть світової війни. Одночасно було продемонстровано, що гарантії ядерних держав країні, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї, є нічого не вартими. Наслідки цього вже позначаються, буквально кожного дня. Президент США Дональд Трамп в цьому переконується, коли танцює навколо північнокорейського диктатора Кім Чен Ина.
Здавалося б, висновки зробити було нескладно. Цивілізований світ повинен був приступити до заходів з демонтажу російського політичного режиму, щоб показати - агресія не може залишитися без покарання, міжнародне право порушувати не можна. Справа, зрештою, не в Кримі, не в Україні, навіть не в Росії. Справа в дотриманні цього простого принципу. Якщо людство хоче вижити, запобігти новим війнам і Третій Світовій, російський режим повинен бути демонтований. Саме його існування - загроза життю на планеті. Крапка.
Замість цього західні політики змагаються між собою в спробах зрозуміти, як так покарати Путіна, щоб не постраждали їхні економіки, щоб не образились виборці, чия дурість і недалекоглядність може позмагатися з жадібністю і боягузтвом еліт. Всі ці п'ять років ми спостерігаємо моральну капітуляцію Заходу перед силою, небажання ухвалювати реальні рішення, посилення віри в те, що можна замінити принципи угодовством. Той, хто намагається зберегти хоча б видимість тиску, відстоює санкції, бореться за їхнє посилення, виглядає маргіналом. Дякувати за жорсткість Заходу можна самому Путіну - він то пошле отруйників в Солсбері, то втрутиться в вибори, то ще щось. А так всі давно б уже забули і про Крим, і про Донбас.
Тому важливі не слова осуду, які прозвучать на Радбезі. Важливими є дії.
