"Куп'янськ. Зараз. Ці дні..." - Олена Кудренко

- Мамо, що вам?..

Не ходяча. Вже багато років. Їй треба то води, то поїсти принести, то ліків.

Ліків вже давно немає вдосталь. Лежить ото собі...

- Води? Зараз Тетянка принесе.

Тетянка - дівчинка дванадцяти років. Братику її - десять. Сплять одягненими, бо зима, та немає опалення в квартирі. Щось батьки стараються, видумують, палять та гріють потихеньку, але холодно постійно. Діти замотані в дорослий одяг, більшість часу лежать під ковдрою в кімнаті та у щось граються. На вулиці гупає, здригається земля, інших дітей поряд немає, вийти боязно. Батьки виходять самі - то забрати гуманітарку, то в черговий раз відмовити поліцейським, чи військовим, які все частіше та наполегливіше вмовляють евакуюватися.

В кожній кімнаті - щось дороге серцю. Килим на підлозі, куплений молодятам на весілля. Посуд, покритий вже пилом у шафі, але ж святковий. Всі роки чекає на привід поїсти з нього. Старі книжки, які господар дому перечитав по декілька разів. Диван, колись куплений в кредит. В кутку біля вікна - пластикові квіти, які господиня підбирала власноруч на місцевому ринку.

Коли він ще працював.

Коли взагалі тут ще було життя.

Зараз смерть зазирає у вікна, закриті фанерою та плівкою. Зазирає в щілину, і лежача мати думає, що зазирає через неї, стару.

- Нікуди звідси не поїду!! - вперто крутить підборіддям та стискає тонкі бліді губи в ниточку. - Скажіть їм, щоб більше не приходили!

- Та сказав, і ще раз скажу, не кричить, мамо. На кого ми свій дім полишимо? Наші меблі, наше оце все? Щоб тут мародери пограбували? - Син стискає кулаки, тримаючи їх глибоко в кишенях, бо змерзли.

Питання в тому, чи багато тут залишилось мародерів? Понад 200 сімей, в різних куточках громади - здавалося би, кому зараз потрібен той диван, чи старі книжки? Кому вони потрібні ТУТ? Хоча, щоб розпалити вогнище...

Понад 200 сімей, до яких приходять та вмовляють евакуюватися, а ті готові підписати письмову відмову.

І підписують.

І ці підпишуть.

Тетянка з братиком під ковдрою про щось сміються. Рідко, набагато рідше, ніж колись - сміються. Бо ж діти. Поки дорослі вирішують, що ні за що не покинуть свої меблі та майже порожній холодильник на кухні, - діти знаходять собі розваги в спілкуванні. Бо надворі давно розбомблений дитячий майданчик. І прибирати його від уламків нікому. Сусідів немає. А школа залишилась лише в спогадах, як щось далеке й примарне.

- Завтра як прийдуть - не відкривай. Або підписуй ту відмову.

Смерть підслуховує. Чорним оком зазирає у вікна через ту плівку. Підглядає. Стара лежача думає, що то за нею.

А то за всіма.

***

Текст спав на думку через новини. В Куп'янській громаді, над якою нависає 40 000 особового складу ворога, досі залишаються 225 дітей, батьки та опікуни яких відмовляються від евакуації. Зараз. Ці дні.

Лінія фронту - на відстані 8-10 км.