"ЛЕГЕНДА ПРО БІЛГОРОДСЬКИЙ КИСІЛЬ" - Павло Бондаренко

"ЛЕГЕНДА ПРО БІЛГОРОДСЬКИЙ КИСІЛЬ" - Павло Бондаренко

Люди, а яка ваша думка про це? Не ображайтеся, але який прикол писати у Фейсбук у кого скільки часу немає електрики, опалення, води тощо? Наче змагання відкрито у кого становище гірше. Нащо це писати? Щоби що? Яка користь від того? Щоб підняти народу настрій і моральний дух? От не розумію.

До слова, ви в курсі, що у ворожих спецслужбах сидять спеціальні людці, які моніторять соцмережі й збирають інфу, в т. ч. щодо ефективності прильотів у те або інше місце. Чи не додати туди ще?

Не знаю, може я неправий, але чи не краще взагалі ігнорувати цю тему й більше того, хвалитися якимсь позитивом? Я от сьогодні кросівки купив. З кенгурою

До слова. Знавці історії скажуть, що колись, особливо в обложених містах, вели спеціальні ІПСО. Коли закінчувалися харчі й вода, там грали оркестри, співали пісень та влаштовували свята, мовляв, у нас все пречудово. Смажили м'ясо так, аби пахощі за вітром долинали до ворога. А на стіни навіть виставляли спеціально вгодованих солдат.

Наші пращури теж так уміли. Відому легенду про "Білгородський кисіль" знаєте? Одного разу печеніги з'явилися біля стін Білгороду. Князь Володимир пішов за новим військом у Новгород.

Облога була довгою і важкою запаси продовольства добігали кінця. І тоді за порадою одного із старійшин городяни замісили із залишків борошна кисіль, вилили у колодязі й, запросивши печенізького парламентаря, запропонували йому особисто переконатися, що земля їх сама годує. Тому взяти Білгород змором - справа безнадійна. Печеніжин зачерпнув з одного колодязя, зачерпнув з іншого - о диво! І, вражені дивом, печеніги зняли облогу.

Білгород - це нинішнє село Білогородка недалеко від тепер уже відомого на увесь світ міста Буча...