Польща підготувала транзитні коридори для українського зерна.
Україна, наче, відкликала позов до СОТ.
Здавалося б, все ок, можна видихати.
Але це на рівні держав, бо Захід усвідомлює рівень загрози від Росії і навіть якщо хтось злітає з треку, його непомітною твердою рукою ставлять на місце. Окрім, таких фріків як Орбан, яких просто ігнорують і існування яких дає Кремлю дорогу ілюзію, що він може впливати на єдність НАТО чи ЄС.
Але, хоча ложечку знайшли - осад залишився.
На рівні особистісних стосунків глав держав тріщина поглиблюється і заробити її стає все важче.
Вони все памʼятають: до війни, під час, Вільнюс, виступ на ГА ООН…
Терміново потрібен новий альбом, бо заїжджена платівка полумʼяних виступів вже викликає негативний ефект.
І партитуру до нього ДБР написати не зможе. А що спробує - це лише пришвидшить падіння.
Що може спрацювати: професійна команда з людей, які не зганьбили себе корупційними і іншими репутаційними скандалами, чітке бачення і план дій, як перемагаємо і що робимо після.
Залужному допомагати воювати не потрібно - головне, не заважати.
А от ЗСУ допомога потрібна щосекунди: серійне масове виробництво всього на українських потужностях, щоб ми самі бомбардували Москву і Владивосток, не питаючи нічийого дозволу.
У нас стільки любителів совка при владі. Чому ж від совка ви памʼятаєте лише чекові магазини «Бєрьозка» і забуваєте пʼятирічки, «дагонєм і пєрєгонєм»?
Напишіть собі план: за наступні 5 років вступити в НАТО і ЄС, відкрити 1000 заводів, запустити 100 нових родовищ, збудувати 50 суперсучасних міст, створити 5 млн високооплачуваних робочих місць.
І у вас одразу виникне запитання: а як це зробити і хто на це здатен?
Формуєте команди по 5 людей на кожен обʼєкт, підготувалися і розсилаєте їх по світу в пошуках інвесторів. Не хочете по 5, тоді хоча б ваша улюблена трійка.
І кожного тижня перевіряєте: а що зроблено і де інвестори? Де угоди, що наступного дня після війни ми починаємо будівництво заводів/пароплавів/залізниць?
Бо наразі ми йдемо по традиційних улюблених граблях, лишень цього разу це не гулі і бідність для більшості, а цілком реальні смерті і втрати.
