Історичні паралелі Луганщини
Наступний історичний період Луганська про який я маю вам розповісти – це Ворошиловград. В часи срср звісно ж не було культу особистості, усі були рівні, але міста та вулиці називали на честь тих, хто рівніше за рівного.
Місто Луганськ двічі перейменували на Ворошиловград, щоб догодити улюбленцю Сталіна- Клименту Ворошилову, потішити його самолюбство й врятувати від самогубства.
На честь людини з двома класами освіти, яку навіть члени Політбюро називали між собою «м’ясник» або «вбивця Червоної армії», бо він програв усі битви, знищив репресіями усіх бойових генералів й призвів до занепаду оборонної промисловості чим фактично роззброїв радянську армію- Климента Ворошилова- в срср називали міста і вулиці, знімали фільми, випускали поштові марки, складали пісні. Ім’я найпотужнішого маршала срср носив найпотужніший радянський танк «Клим Ворошилов», а кожен піонер мріяв бути «ворошиловським стрілком».
Як же так сталося, що «м’ясник» та «вбивця Червоної армії» отримав статуси- Перший маршал, найближчий соратник Сталіна, герой Громадянської війни, був рекордсменом по членству в ЦК КПРС та Політбюро ЦК КПРС, його політичний стаж 34,5 роки й не мав жодного нарікання від Сталіна?
Секрет політичної чи особистої прив’язаності Сталіна до Ворошилова досі не розкритий. Хтось пише, що це через перемогу Ворошилова та Будьонного, які керували Першою кінною армією. Хтось вказує на те, що Сталін цінував надійність, саме особисту надійність Ворошилова, а не відданість червоним ідеалам.
Відносини між цими людьми теж така собі темна пляма, бо Сталін пробачав Ворошилову усе, геть усе. Навіть те, за що розстрілював найближче середовище. Що це, лав-сторі, чи «рука руку миє», бо обидва були без освіти з родин де батьки пиячили, важко сказати, але факт того, що перший раз Луганськ був перейменований у Ворошиловград у час, коли Ворошилов був в депресії й на грані самогубства після скандалу, який відбувся між ним та Сталіним, каже про багато.
Маршал Ворошилов був не тільки політичним співрозмовником чи колегою, а майже членом родини Сталіна. Вони завжди святкували та відпочивали разом, Ворошилов часто залишався ночувати у Сталіна, був постійним учасником сталінських пияток, разом з Ждановим співав Сталіну українські пісні. В 40-х роках пісні у виконанні дуету Жданов – Ворошилов були випущені окремою платівкою теж за особистим наказом Сталіна й на палітурки вони були сфотографовані у профіль усі троє: Сталін, Ворошилов, Жданов.
Я б залишила цю «лав-сторі» в її темному минулому, як би вона не проявилася в нашому часі страшними паралелями та відчуттям дежавю.
От скільки з початку війни спілкуюсь з луганцями, маріупольцями, бахмутчанами, усі кажуть про стійке відчуття дежавю у багатьох моментах цієї війни, «переселення», відносин між людьми, біографіями публічних чи військових осіб, військових маневрів й навіть якихось частин пропаганди. Або ми переживаємо якісь свої перевтілення, або ж спостерігаємо за перевтіленнями тих, хто колись мав великий вплив на історію України. Я не дуже вірю в містику, я реаліст, але біографія Клима Ворошилова, чому це аж цілий пласт відповідей на питання сучасної війни?
Без минулого не має майбутнього. Забути своє минуле, це означає втратити своє майбутнє. Ми вже бачимо до чого приводить «історію пишуть переможці», бо нашу з вами історію написали победітелі.
Спочатку нагадаю, хто не читав ті частини, що вже вийшли, щоб не втратили й перечитували, коли вас накриє ефект дежавю.
А далі, читайте, порівнюйте, згадуйте, відшукуйте болючі питання, шукайте на них відповіді у минулому, бо історія так й буде водити нас по колу, поки ми не зробимо висновки та не вивчимо її страшні уроки. Ніколи не думала, що історію Луганщини можна буде ілюструвати дуже важливі сучасні питання.
Перше й важливе, це роль колаборантів в окупації України й чому ми маємо пройти шлях «сірого паспорта» в рамках деколаборалізації країни. Для мене це особисте питання, бо я знаю, що творили колаборанти на окупованих територіях.
Друге, це питання декомунізації, яке ще так дратує людей. Чому дратує? Бо от те саме «лучшее в мире советское образование», яке вбило в мізки людини саме ту «історію», яка була потрібна загарбникам й не дає зрозуміти, що саме криється у тих чи інших назвах.
Трете, це питання освіти. Це відповідь на питання, чому для срср так важливо було мати критичну більшість людей з документами про освіту без самої освіти, й що саме знищення людини освіченої призводить до деградації суспільства та швидкої окупації країни. А це в нас вже просто варіант виживання, бо деградація суспільства вже веде нас по шляху знищення.
Клим Ворошилов на честь якого у 1935 році перейменували Луганськ народився 4 лютого 1881 р. у селищі Верхнє, Бахмутського повіту, Катеринославської губернії (нині входить до складу м. Лисичанськ, Луганська область) у селянській родині.
Прізвище Ворошилова було Ворошило, він його переробив на російський лад, це було тоді модно, важливо для кар’єри й багато політичних пристосуванців змінювали своє українські, єврейські, німецькі, литовські, казахські, латвійські прізвища на російські. Партійне «прізвище» у Ворошилова було Володін, що підкреслювало в ньому послідовника Володимира Леніна, але, що цікаво, це прізвище виглядало, як прикметник, який вказував на належність до чогось: «ти чий? володін» – що теж було на російський лад.
Історики зауважують, що коли треба було викликати довіру у людей чи для яскравих промов до солдатів Червоної армії Ворошилов завжди вказував на факт належності до сільської родини- «я простой украинский парень».
Українець Ворошило підписував тисячі вироків про розстріл українців. «Суча балка» встелена тілами тих, кого Ворошилов вибрав для страти.
Як на мене, це головне нагадування з минулого щодо колаборантів та колаборації. Показує усе страхіття тихих злочинів цих людей. Найстрашніші сучасні кати у СІЗО ОРДЛО, які знущаються з наших полонених, це мешканці Луганщини чи Донеччини, тобто українці, які зрадили.
Тому будь яка колаборація має бути покарана. Не «просто викладала у школі», а була частиною пропагандистсько-окупаційної машини по мілітаризації дітей. Не просто «працював у шахті», а сплачував податки для забезпечення окупаційного режиму. Не просто «був підприємцем», а фінансував окупаційний режим. Особливо це має стосуватися усіх чиновників та силових структур ОРДЛО: це кати та вбивці.
Закон про колаборацію має таки стати фундаментом для законів про припинення громадянства та заборону приймати участь у виборах, не тільки як висуванець, а й як виборець.
Це дуже дивно, але біографія Клима Ворошилова, це відповідь на багато питань сучасності. Й не тільки про колаборацію, а й про те, що будь яка авторитарна чи тоталітарна влада завжди піклується про тих, хто їй забезпечує захист: в першу чергу, це силові структури та політично-економічні партнери. Своїм можна усе, чужим-ні.
Саме такий тандем ми спостерігаємо на росії путін-медведєв, путін-шойгу, путін-герасімов. Саме такий тандем є небезпечним, бо це вже фундамент мафії. А скільки катів з росії має українське коріння, наприклад, льотчики, які скидають на нас бомби чи російські генерали, які керують військовими операціями. Російські актори, співуни, військові, інженери, які відмовилися від свого українського коріння ставши «советским человеком» або ж «русским». Ці манкурти зроблять усе, щоб їх світ де можна красти, вбивати та не нести відповідальності не був зруйнований.
Саме такий авторитаризм ми бачимо у Чечні, Китаї та Північній Кореї де належність до членів родини так званого лідера робить з дітей полководців, міністрів й навіть дає дітям у руки ядерну кнопку. Й звісно ж на їх ім’я називають усе, від медалі до стадіону.
В 1935 році Луганськ перейменували у Ворошиловград, бо це було особисте рішення Сталіна. Але, після смерті Сталіна Ворошиловград у Ворошилова забрали й місту повернули історичну назву- Луганськ. Ворошилов після цього знову за старою звичкою намагався шантажувати Політбюро заявами про самогубство, про це є свідчення державної охорони та покоївок, які повідомили про те, що Ворошилов годинами сидить на дивані біля портрету Сталіну й дивиться на наган. Патрони тихо змінили на холості, й так же таємно Ворошилов почав отримувати «допоміжну лікувальну допомогу», тобто якісь антидепресанти чи наркотики, що притупляли свідомість аж до самої його смерті.
Повернули місто у Ворошиловград в 1970 році, аж після смерті Ворошилова, лише для того, щоб героїзувати «маршала» й прибрати з його біографії поразки та злочини, залишив лише фейкові данні про перемоги, бо особливо пишатися у срср не було чим, тому победітелі писали свою історію. Радянській людині треба були приклади мужності та самопожертви, а не маршала, який ледь не здав срср Гітлеру.
На початку 90-х місто знову стало Луганськом, бо в інформаційний простір перестройка принесла інформацію стосовно реальної діяльності «червоного м’ясника» та з потойбічна заговорили мертві, вимагаючи справедливості- на місці масового знищення українців в урочищі «Суча балка» було знайдено кістки тисяч розстріляних й КДБ швидко мало реагувати на це, бо у повітрі запахло ще й міжнародним скандалом, бо на трупах була ще не згнивша польська форма. Тому знову почали розвінчувати «культ особистості Сталіна», повертати містам історичні назви, аби не виплила ще гірша інформація яка б не погіршила вже не стабільну в срср ситуацію.
Окрім східного Ворошиловграду в срср існували і інші міста названі іменем «кровавого маршала»- Ставрополь був Ворошиловськ з 1935 до 1943 року, Уссурійськ – Ворошиловськ з 1935-го по 1957-й та другий Ворошиловськ – яким був до 1961 року Алчевськ, Луганської області. Ну, не було ображені й інші діячи. Жданов, Дзержинський, Свердлов, Кіров…сотні більшовицьких комісарів, діячів, командувачів, маршалів, чиї руки було по лікоть у крові людей, отримували нагороду- названі в їх честь міста, села, вулиці, площі, встановлені пам’ятники та бюсти. Й поки ця криваві кати мають свої прізвища безсмертними, мають свої бюсти, які увіковічують їх злочини, не буде нам спокою. Ось чому важливо відрізати свою землю від цих назв та пам’ятників.
Таким чином радянська влада не тільки переписувала історію, а й навіть біографії своїх лідерів, щоб знищити правду про їх «героїзм» та прикрасити настільки, щоб покоління прагнули бути схожими на фейки.
Це реально спрацювало. Скільки років свердловчани пишалися тим, що їх місто названо на честь «героя революціонера» Свердлова. Скільки людей вивчило ту, написану для пропаганди біографію Жданова, Свердлова, Кірова чи Ворошилова. Скільки хлопців хотіли бути схожими на цих «героїв».
Коли почалася окупація Луганщини «клими ворошилови» полізли з усіх щілин. 90 відсотків мерів міст, яких призначили окупанти з колаборантів не мали вищої освіти, мали проблеми з законом, горілкою, писали з помилками, не мали жодного уявлення про фінансово-податкову грамотність, але були вірні партійній та пропагандистській лінії окупанта.
От другий «мер» Свердловська (Довжанська), Луганської області, якого призначили окупанти, Сухачов, трієчник, який не зміг навіть закінчити профтехучилище, малограмотна людина, що не вміла писати та рахувати до війни працював замірщиком пластикових вікон. Зараз це доларовий мільйонер. А першим «мером» Свердловська був пастух Гафаров, який взагалі погано розмовляв російською, мав кілька судимостей за наркоторгівлю.
До чого я це згадала? Климент Єфремович Ворошилов мав два класи освіти та пройшов шлях від кур’єра на металургійному заводі у місті Алчевську в Україні до Голови Президії Верховної Ради СРСР – ось до чого.
З 1925 року, після смерті Фрунзе, людина без військової освіти стає наркомом у військових та морських справах, а з 1934 по 1940 – наркомом оборони, лише тому, що «мав бойовий досвід». Під «бойовим» вважалося, те, що у лютому 1918 року на Луганщині він сформував партизанський загін чисельністю 600 осіб з особо голодного пролетаріату, який грабував та вбивав промисловців й селян. Окрім пограбунків ці «партизани» нічого не робили.
Потім цей загін назвали 5-та – увага- Українська армія, якою українець-колаборант-зрадник Ворошило командував подаючи приклад – «усі» українці за вступ до срср, «усі» українці однакові.
Як бачите, належність до України радянська пропаганда використовувала на повну. Цікаво читати ці факти після сучасного російського «Украины никогда не было». Особливо на фоні того, що українець-колаборант-зрадник Ворошило у квітні 1919 року був одним із керівників операції з придушення Куренівського повстання проти більшовиків у Києві.
Отак людина з України, яка масово вбивала та катувала українців, стала військовим, маршалом, командувачем Першої Кінної армії, командувачем Північно-Кавказьким та Московським військовими округами, Комісаром внутрішніх справ та особистим військовим радником Сталіна.
Найсмішніше, що чекісти не любили Ворошилова. Своїм у дошку хлопцем він так й не став. Як би не особливе ставлення до нього Сталіна, Ворошилов міг би закінчити так, як десятки червоних командирів- зрадником.
Голова особливого відділу 1-ї Кінної армії, Роберт Зведеріс, який вважався найкривавішим з особистей й «батьком» єврейських погромів зауважував у докладних записках, що діяльність армії Ворошилова нагадує бандитське формування, якому байдуже на радянські цінності радянської людини, люди в армії Ворошилова прагнуть одного: мародерства й не мають сталих політичних поглядів. Тобто армія Ворошилова у мародерстві переплюнула навіть особиста Зведеріса.
Але й це не стало на заваді політичній та військовий кар’єрі Ворошилова. Й хоча більшість політичної еліти Кремля називали його «обмеженим провінціалом без кругозору, без освіти, без військових здібностей і навіть без здібностей адміністратора, який тримається виключно на довірі Сталіна» він таки став командармом.
14-а армія, якою командував Ворошилов, влітку 1919 року була розбита, втекла з поля бою й здала Харків денікінським військам. Здавалася після карколомного програшу у битві за Харків кар’єрі командарма Ворошилова прийде кінець, бо ж таке Політбюро пробачити вже не могло.
Був створений трибунал, який розбираючи обставини здачі міста, прийшов до висновку, що пізнання командарма у військовій справі не дозволяють довірити йому навіть батальйон. Але –ох не йде з мізку лав-сторі – Сталін, який вже набирав політичної сили, знову був на стороні Ворошилова та відстояв його. Ворошилов так й залишився членом Політбюро та командуючим Північно-Кавказьким та потім Московським військовими округами. А потім прийшли 30-ті й почався зірковий час Ворошилова.
Розстрільні списки Ворошилова за якими були засуджено і розстріляно понад 18 тисяч цивільних осіб, це ще «квіточки», народний комісар оборони Ворошилов створив репресійну машину командного складу Робітничо-Селянської Червоної Армії.
У 1937 році Ворошилов став ініціатором переслідування та знищення Тухачевського, Ейдемана, Лонгві, Єфімова, Аппога та інших. На списку з 26 командирів Червоної Армії, направленому з НКВС в НКО 28.05.1937 р., саме Ворошилов, командувач, нарком внутрішніх справ з 2 класами освіти поставив резолюцію «Тов. Єжову. Беріть усіх негідників. 28.V.1937 року. К. Ворошилов». Ворошилов знищував та ненавидів будь кого з освітою, шармом, знаннями, будь яку людину, яка ментально чи духовно була вища за нього.
Звісно усі «викриті» Ворошиловим були агентами японо-німецько-польсько… Звісно усі «викриті» Ворошиловим були «ворогами народа» й мали були розстріляні. Ворошилов майже кожного місяця звертався до Сталіна з проханням збільшити квоти на розстрі й отримував їх.
Що це було? Помста за те, що його відкрито зневажали за плебейство, неосвіченість? За таких, як Ворошилов кажуть «з грязі в князі» й це найжорстокіші люди, бо вони роблять усе, щоб закріпитися у новому високому прошарку за будь яку ціну й вбивають усіх, хто знає їх минуле. А може Ворошилов був сам ворогом, купленим Гітлером, бо знищення оборони срср саме перед війною, дорого обійшлось радянському союзу? Але знищення вищих воєначальників Ворошилов почав з 30-х, Гітлер лише набирав силу у Німеччині, як й Сталін в СРСР. Тому залишається факт особистої помсти. Особистого закріплення особистої сили та впливу за рахунок знищення інших.
Ну, як ще пояснити той факт, що через дії Ворошилова було знищено вищих воєначальників і політичних діячів Червоної Армії. У 30-ті роки були знищені з 5 маршалів – 3, з 16 командуючих арміями – 15, з 67 командирів корпусів – 60, з 199 командирів дивізій – 136, з 4 флагманів флоту – 4, з 6 флагманів першого рангу – 6, з 15 флагманів другого рангу – 9. Розстріляні всі 17 армійських комісарів першого і другого рангу, а також 25 з 29 корпусних комісарів.
Нарком оборони Ворошилов за 1936–1940 роки особисто репресував понад 36 тисяч осіб середнього і вищого командного складу. Ворошиловим видано 300 вироків, арештів, постанов на арешт видних радянських воєначальників. Після такої бурхливої діяльності перед Другою світовою війною збройні сили радянського союзу були обезголовлені, були знищені оборонні підприємства, підрозділи, логістика. Фактично, країна була підготовлена для швидкої окупації «під ключ».
Все це Ворошилову безапеляційно дозволяв Сталін. Абсолютна довіра. Невже Сталін не бачив знищення командного складу? Оборони? Логістики?
В архівах ФСБ є «Рішення Політбюро ЦК КПРС (Протокол 36, пункт 356) Про роботу Ворошилова К.Є., 1 квітня 1942 року»: «Війна з Фінляндією в 1939-1940 рр. розкрила велике неблагополуччя і відсталість в керівництві НКО. В ході цієї війни виявилася непідготовленість НКО до забезпечення успішного розвитку військових операцій. У Червоній Армії були відсутні міномети і автомати, не було правильного обліку літаків і танків, немає потрібного зимового одягу для військ, війська не мали продовольчих концентратів».
Тобто розкрилася велика занедбаність таких важливих управлінь НКО, як Головне артилерійське управління, Управління бойової підготовки, управління ВПС, низький рівень організації справи у військових навчальних закладах, але, що цікаво, Сталін знову зробив вигляд, що Ворошилов не має до цього відношення, хоча вже на Пленумі ЦК ВКП (б) з трибуни зроблена заява, що діяльність, тобто бездіяльність наркома оборони Ворошилова призвела до зайвих жертв, затягуванню війни та послабило вже й без того знекровлену армію.
Але замість розслідування антиросійської діяльності та взяття Ворошилова під варту, його просто тихо звільнили з поста наркома оборони й зробили головнокомандувачем Північно-Західного напряму.
О, так, та сама «героїчна» блокада Ленінграду, коли росіяни їли один одного в часи, коли у місті працювали ресторани, велась доставка пороху для заводів, що виготовляли снаряди, пекли пирожне та влаштовували банкети.
Коли я читала про так звану блокаду, я думала лише про одне- це просто вишукана помста когось, хто залишився у тіні й насолоджувався, як вчорашні ленінградські бариги-буржуїни сьогодні їли своїх дітей та за кусень хліба продавали свої родинні цінності. Бо іншого пояснення тому, що відбувалося не було. Ну, й як про масове знищення воєнно начальників радянської армії.
За таку діяльність Гітлер мав дати Ворошилову героя, й купити острів десь на Маямі, щоб той доживав щасливі дні у теплі та спокою.
Державний комітет оборони тихо відкликав Ворошилова з Ленінграду і дав йому не пожиттевий строк за знищення тисяч мирних громадян, а роботу по новим військовим формуванням в тилу. Й знову табу Сталіна. Й знову Ворошилова просто тихо переводять з місця на місце за особистим дорученням Сталіна…
Ворошилов помер своєю смертю, усе життя він жив за державний кошт, з охороною, прислугою (вау, й це було в радянські часи), поварами, гувернантками, шоферами в тому будинку, що йому наділив Сталін.
Після його смерті біографію Ворошилова підчистили, усі Пленуми по розслідуванню його діяльності, як наркома пішли під «секретно», а після смерті Ворошилова пропаганда зробила усе, щоб його героїзувати до стану золотого блиску. Чому?
Щоб не виплили документи про «лав-сторі» чи щоб не ганьбитися, що радянську армію роззброїв та знищив «хитрый ххол»? Чи щоб не визнавати, що усе керівництво радянського союзу з моменту його утворення, це просто банда мародерів з 2 класами освіти? Питань дуже багато. Оце дивлюся на м’ясні штурми, які організовує російське воєнне керівництво й бачу тверду руку товариша Ворошилова. А які відчуття дежавю були у вас, коли ви читали цей історичний екскурс? Як бачите, у минулому досі багато сьогодення. Можливо нам варто перечитати історію, виключити з неї фейки, які були створені у часи срср та пошукати в минулому відповіді на ті питання, які вже просочили наше повітря?
Ціна особистого піару Ворошилова, ціна його особистого звеличення, ціна його особистої помсти більш розумним воєначальникам та командирам під час війни вартували СРСР мільйони життів, та, якби не втрутилась Європа, не було утворена Антигітлерівська коаліція, це могло б призвести до втрати СРСРом державності та повної перемоги Гітлера. Бо вже тоді червоні наркоми вчились не рахувати своє «м’ясо» та збільшувати квоти на відстріл.
Ціна дій наркома Ворошилова це мільйони згублених життів, тому, коли люди кажуть про тирана Сталіна й звинувачують у репресіях лише його- о, знову радянська психологічна машина попрацювала на відмінно, видавши на-гора «культ особистості» вона відвела удар відповідальності з тисяч катів, які допомагали репресувати й знищувати- пам’ятайте про наркома Ворошилова, який був частиною цієї диктаторської машини.
Й коли ми говоримо про диктатуру, варто пам’ятати тих, хто її обслуговує, хто допомагає її утримувати, хто живиться за рахунок диктаторів. Тисячі, а може й мільйони «ворошилових» з меншими повноваженнями, але з шаленим бажанням отримати хоч крапельку влади та насолоди від страждань, вбивали своїх соплемінників та забезпечували диктатору довгі часи його правління. Диктатор ніколи не діє один. Він завжди опирається лише на тих, хто захищає лише своє особисте, ці люди більш надійні ніж ті, хто захищає ілюзорні партійні ідеали.
