Радість певної кількості людей щодо понівеченої ракетою відомої кондитерської фабрики в Києві - це радість людей, які в своєму житті нічого не створювали. Ні маленького, ні масштабного. Для яких великі гроші апріорі не можуть бути зароблені внаслідок створення складної функціонуючої системи. Маю багаторічний досвід в продажах, тому хоча б зі свого боку розумію, яка робота проведена в побудові дистрибуції товару, скільки знань це потребує, скільки досвіду, скільки фахівців цим займаються. Не кажучи вже про саме виробництво - запуск і функціонування його не може бути осягнуте мозком тих, хто зараз кричить "так йому і треба!!"
Мені вчора понівечили автівку. Пропускала на пішоходному переході людей - а той, хто їхав за мною, пропускати не збирався. Але для моєї сусідки моя побита автівка - це радість. Справді. Така в них сутність.
І насправді це логічні речі - в усьому світі люди діляться на тих, хто будує і створює, і тих, хто знаходить себе у ВЖЕ створеній кимось системі. Різниця в тому, що хтось-таки розуміє сенси, а комусь чужі проблеми - задоволення. Можливо, таким чином вони собі компенсують власні неспроможності досягти більшого, ніж обрати собі подібну владу на чолі величної насправді держави.
Він виправить наслідки і піде далі. Тому що є знання, досвід, наполегливість. А ось ті, хто радіють, продовжать жити, як жили, і радіти кожного разу, коли ракета руйнуватиме будинок сусіда, чи його бізнес.
