У Зеленського натякають, що для України перемогою будуть вихід ЗСУ на лінію розділення станом на 23 лютого.
Між тим, мені доводиться проводити тренінги для різних соціальних, вікових і професійних груп.
І я завжди проводжу у цих своєрідних фокус групах (хай і не репрезентативне) соц.-дослідження.
Я видаю аудиторії різні варіанти перемоги, саме прийнятної для них і прошу обрати їх свій варіант. Ось такі варіанти:
1) Українці танцюють на руїнах московського кремля і встановлюють дипломатичні відносини з республіками Татарстану та Саха-Якутія.
2) Ми виходимо на кордони 2013 року. Зеленський плює в бік Таманського півострова з руїн керченського мосту. Над Краснодоном майорить жовто-блакитний стяг.
3) Ми визволяємо Донбас, але в Крим не йдемо, боючись ядерного шантажу росії.
4) Ми виходимо на лінію розмежування станом на 23 лютого і зупиняємося.
5) Ми погоджуємося на перемир’я і зголошуємося на те, що хто де став – там і нова лінія розмежування.
Дослідження не репрезентативне, звичайно. Але показує тенденцію. Абсолютна більшість опитуваних схиляється до варіанту 2.
Причому більшість поправляється: «Ми, звичайно, були б за варіант 1, але він поки-що нереальний». Варіанти 4 і 5 людьми не розглядаються зовсім.
Твердо переконаний і кажу усім: суспільство вважає, що потрібна війна до повного визволення України від окупантів. Суспільство за війну до переможного кінця, а не до «станом на 23 лютого».
Я впевнений, що в Офісі президента проводять такі опитування професійніше і частіше за мене.
З більшою вибіркою.
А у нас Зеленський аплодисменто-залежний.
Електорально-залежний.
Тому на думку більшості суспільства – в Офісі президента – зважають.
Маємо ситуацію, коли влада активно мімікрує під настрої суспільства. І це у нашому випадку добре.
Але ми маємо пам’ятати: у росіян така сама ситуація.
Путін створив міф. У якому росіяни – це самі добрі і миролюбиві.
Але і самі войовничі водночас.
І якщо треба, то «дєди ваєвалі - єслі нада павтарім».
Міф про непереможність російської армії розтанув на Сумщині, Київщині і Чернігівщині ще у березні.
Але тільки для самих російських військових.
А не для російського суспільства.
Суспільство бажає бути імперією і перемагати.
Путіна підтримують (за даними останнього опитування Левада-центру від 23 травня) – понад 78% росіян. Дії російських військових вважають вимушеними, але правильними – більшість росіян.
Маємо ситуацію, коли війни вимагають обдва суспільства. І наше, і росіянське. Крим вважаємо своїм і ми – і росіяни.
Правими себе вважаємо також ми. Але і вони самі себе.
У такому випадку – продовження війни неминуче для обох сторін.
Причому, схоже, що російська армія вже не хоче воювати.
А російське суспільство – сидячи на диванах – рветься у бій. Тому наші, вмотивовані ЗСУ – мають перевагу.
Поки-що лише моральну. Але, дякувати Богу і союзникам – ми скоро матимемо і матеріально-технічну перевагу.
Тому ми оптимістично дивимося вперед.
Але, схоже, у путіна думають інакше. Вони думають, що санкції не будуть ефективними, імпортозаміщення відбудеться.
І путін пересидить нас економічно у затяжній війні.
Бо росіян 140 мільйонів. А українців – 40 мільйонів.
Це, звичайно дурниці. У Європі живе 500 мільйонів людей.
У США ще 300.
Так званий золотий мільярд цивілізації – за нас. І економічно ми пересидимо путіна. Коню ясно.
Але путін поки-що впевнений у протилежному.
Бо створений ним міф – грає проти нього.
У путіна впевнені в якійсь «арійській» перевазі росіян над нами. Бо ми ж колишня колонія.
І не можемо апріорі бути сильнішими. Тому вони впевнені, що ми посипемося раніше. І будемо благати про мир на умовах росії.
Міф, створений путіним для безграмотних росіянців – тепер грає проти нього самого.
І це основне неправильне припущення путіна.
Вони знову неправильно нас оцінюють. Тому і напирають.
А отут їм жаба й цицьки дасть.
Не треба нас недооцінювати.
