Давно я вам не розповідала про Допу.
Втім, ось.
В цьому тексті прекрасним є все, від першої літери і до останньої. Перед вами поціновувач літературної і академічної української мови Допа. Який дуже потерпає за часами совка, коли такій красивій правильній мові маленького Допу вчили в школі. Так гарно вивчили, що тепер він на інтерв’ю не може двох слів зв’язати докупи, якщо його раптом просять сказати щось академічною. Ну от Яніна Соколова колись попросила, я дуже сміялась.
Хз чому так сталося, можливо, Допа просто линяв від уроків української, як це часто робили за совка, особливо в Харкові, ну була така можливість, сказати «я дочь/син савєцкага афіцера, ету вашу тєлячью мову учіть нє буду, я луччє покурю за тєпліцей». А може взагалі лінгвоінвалід, таке теж трапляється.
Але як би там не було, тепер Допа називає місцеві діалекти, які власне і роблять нашу мову живою, яскравою, такою, що дихає і змінюється — язиком історічєскіх бєженцев, пєрєсєлєнцев і кочєвніков. А Допа у нас осєдлий, нікуди нє бєгаєт, нашо, в нього мотоцикл, тому вміє тільки парускі.
Ну і посилання мовного омбудсмена нахєр людиною, яка претендує стати очільником міста-мільйонника, теж яскрава деталь. А ще Допа позиціонує себе «национальним лідєром Юго-Востока». А юга-васток це де, пардон? Десь в Росії? Гспді, нашо нам отаке опудало, яке знову розпалює хейт і піднімає мовне питання в прикордонному та прифронтовому місті?!
У нас зараз в Харкові взагалі казна що коїться, такий йде малозрозумілий двіж, що сандалики зриває, ще й цей лінгвіст мамкін до сраки прилип, святий дух при хаті.
Осінь буде дуже спекотною, але я це вже здається говорила.
