Весь вчорашній і сьогоднішній день читаю натхненні дописи, змісту: «Що брав участь в Майдані – не жалію, але наслідками незадоволений! Недотягнули…». Кожен має право на свою думку. Я – результатами задоволений цілковито. Чому? Тому, що акції протесту проти Януковича я пітримував, але в успішність Революції Гідності – не вірив. Чому?
Тому що я вже мав за плечима 2004 рік, Помаранчеву революцію. Вона мене чітко переконала – ніяких швидких змін після Майдану бути не може. Вона показала як вже за кілька місяців люди які брали участь в протестах нестройним хором заревіли: «Нас обдурили!»
Пам’ятаю як зараз. Коли закінчився Майдан-2004 я просто повернувся на роботу. Я бачив, головне зроблено, фальсифікувати вибори не дали, вибір українців у бік Заходу – захистили. І от тоді у мене сталося перше крупне розчарування. Чимало товаришів по Майдану, після Майдану мов підмінили. Вони стали вимагати у штабів Ющенка грошей. Вони почали несамовито рватися у владу і доводити всім, що особисто без них не було б ніякого Майдану. Пригадайте як захворіла на «зоряну хворобу» і пішла у небуття «ПОРА».
Дива не сталося. Помаранчева коаліція розкололася. З’явилися терміни «любі друзі» і «бізнес-оточення президента». З цієї ситуації всі пінки зняла Юлія Тимошенко. Не приховуватиму – я теж тоді повірив у її солодкі байки. Проте – я бачив ще й інше. З усіх боків я чув про те що нема роботи та про зубожіння – і водночас не міг на роботу знайти працівників які б не пили, не крали і сумлінно ставилися до роботи. Далі – більше.
Вже працюючи в журналі «Український тиждень» і перетравлюючи гігабайти інформації, я побачив як корупційні скандали не містили власне корупції (за законом). Я побачив що інформацію зі ЗМІ сприймати треба вкрай обережно. Нашарування цієї інформації на досвід інженера-виробничника призводило до несподіваних висновків.
Стало зрозуміло, що не корупція головна проблема України – бо інакше як так ставалося, що Китай ставав все потужніший економічно і водночас займав все гірші місця по корупції? Стало зрозуміло, що не можна побудувати Європу з людьми, які хочуть заробляти як на БМВ, а працювати як на «ЗАЗі» часів совка.
З усім цим я зустрів Майдан-2013. Я не мав ілюзій – Майдан змінить проросійську владу на прозахідну, але він не здатен змінити людей, які хочуть аби не було корупції, але аби кум міг все порішати. Він не змінить ідеалістів, для яких влада буває або ідеальна або хибна. А поєднання жлоба з ідеалістом, це…
Натомість, результати перевищили всі мої сподівання. Я побачив появу волонтерського та добровольчого рухів. Я побачив людей, яким було не байдуже. Я побачив владу, яка справді давала результати. Децентралізація. Нова армія. Е-декларування. Зростання економіки прямо під час війни. Всі п’ять років команду президента Порошенка хитали Майданами-3, редутами, міхо-майданчика та іншими перфомансами, з яких виразно стирчали вушка Москви. Проте мізерність тих акцій (міхо-майданчик на піку зібрав лише 17 тис осіб – на акцію «Ні капітуляції» 14 жовтня прийшло більше) створило ілюзію, що суспільство стало мінятися.
На жаль, це була лише ілюзія. Президентські і парламентські вибори показали – нічого не змінилося. Так, суспільство мобілізувала війна. Так, з переляку українці обрали президентом Порошенка. Але… Очевидно, якби Майдан у 2014-му не перейшов у війну, президентом обрали б Кличка, Яценюка, або Тимошенко. А за півроку ми почули б той самий лемент: «Нас обдурили». Який став би тлом для розколу команди Майдану і подальшого реваншу Партії Регіонів. Альянс жлоба з ідеалістом нікуди не подівся. У 2013 р. я був цілковито правий.
Що ж? Інакше й бути не могло. Не можна побудувати успішний бізнес в партнерстві з дорослою дитиною. Суспільству доведеться дорослішати. Доведеться набити бебехи, перші ніж усвідомити тезу, яку я повторюю вже кілька років: «В нинішній Україні може бути або як за Порошенка, або – набагато гірше».
