Я народилася та живу в Харкові, де української в школах в часи мого дитинства було дві чи три години на тиждень, все інше вдавлювалося нам саме російською. Історія України губилася серед кількості російської пропаганди. Література давила кількістю російських авторів. Доросле життя, логічно, пройшло російськомовне. Тоді як сьогодні мої діти мають змогу навчатися в україномовному середовищі - і математика українською, і інші предмети, і читають українською, і на перервах зокрема наша вчителька розмовляє українською. За що я дуже їй вдячна.
Я, нажаль, ще ніколи не була у Львові. Але для мене, розумію, наївно, це завжди був осередок більшої "європейськості", аніж Харків.
Я дійсно не розумію, чому в українському Львові українець - це "провокатор", а російськомовний турист має можливість співати Лєпса і провокатором не називатись. Львів далі від війни, ніж, власне, я - АЛЕ Ж (!!!) звідки цей цинізм у місті, яке в часи війни для багатьох уособлює острівець хоч якоїсь безпеки? Надії? Таке сильне, сміливе, обнадійливе звання міста бандерівців?
Ви, робітники львівського клубу, заради грошей російських туристів, готові ось так принижуватись?
Мені, харків'янці, соромно бути російськомовною, що я намагаюсь виправляти. Соромно було б мати сєпарську позицію, бо війна поряд. Соромно було б мати позицію "какая разніца", бо вона як клеймо другорядності. І тим паче соромно було би у тому самому омріяному Львові (!!!) співати російських пісень, чи своїх виганяти та принижувати, а чужаків з Росії ставити на перше місце, бо "мы вам очень рады".
Гидко. Чи це я надмірно наївна. Львів - це зірка на території України, і ось так "опускати" його в очах нації....
