Я вклав у Facebook понад 1 800 годин свого життя, а також кошти — у просування текстів, у просування громадянських ініціатив, у роботу, яку вважаю корисною для країни. Я робив це не задля лайків, а задля того, щоб правда, аналіз і пропозиції доходили до людей. Я робив це, бо вірив: мережа — це інструмент для діалогу, для мобілізації, для контролю влади.
Сьогодні мої тексти, які раніше набирали мільйони переглядів, бачать кілька десятків людей. Моє поле для комунікації звужене: я не можу додавати людей у друзі, не можу поставити більше десяти лайків під коментарями своїх читачів, не можу пересилати власні матеріали в групи, не можу вести прямі ефіри, хоча раніше це було звичайною практикою. Після чергового резонансного поста на мене повалили хвилі масових скарг — і платформа не захистила мене від тих, хто організував ці напади. Натомість вона карає мене і це — архітектура бізнес-моделі.
Алгоритм як безликий цензор
Алгоритм Meta Meta Business Support вже не просто ранжує пости — він визначає, хто взагалі має право бути почутим.
Колись соціальні мережі заохочували органічний ріст: більше діалогу — більше охоплення — більше змісту для всіх. Сьогодні пріоритет інший: утримати користувача в екосистемі і змусити його платити за увагу. Натомість він отримує «trust & risk» скоринги — приховані бали, що визначають, чи ти «надійний» чи «ризиковий». І часто це не залежить від правдивості твого контенту, а від того, наскільки він цінний для живої аудиторії.
Різкий стрибок реакцій — сплеск уваги на твою публікацію — автоматично позначається як «аномалія». Замість того, щоб цей хайп підтримати і показати твоєму контенту новим людям, система починає «охолоджувати» твій профіль. Це відбувається не через руйнування правилами — а через внутрішні пороги автоматики: кількість скарг, швидкість надходження звернень, шаблони поведінки, схожі з ботами. Результат — ти втрачаєш видимість у критичний момент.
False positives — не «нещасливий випадок», а механізм примусу
Мій кейс — характерний. Пост про суспільно значущу тему був видалений під маркуванням «Dangerous Individuals and Organizations». Я подав апеляцію — і пост відновили. Формально я «не порушник». Але профіль залишився під санкціями: реклама, прямі ефіри, групові поширення — усе під обмеженням. Чому? Бо апеляція повернула конкретний пост, але не відновила «trust score» акаунта. Система визнала помилку — та рішення апеляції не має автоматичного механізму скидання всіх наслідків, які наклалися від початку.
У цій моделі «false positive» — це не промах. Це інструмент. Інструмент, який робить із права на публічне слово комерційний тягар: або ви платите, щоб повернутися до видимості, або зникаєте в тіні.
Brigading і mass-reporting: «бабусі з квітами» — реальна тактика
Як це працює на практиці? Є добре відпрацьована тактика:
Координація. Створюються канали в месенджерах або форуми, де група людей отримує інструкцію: «зараз заходьте — масово репортимо пост X».
Масовість. Сотні або тисячі акаунтів (часто мікс реальних і фейкових) одночасно подають скарги на один пост чи акаунт.
Автоматична реакція. Система модерації бачитиме сплеск скарг і, працюючи за захищальною логікою, або приховає пост, або тимчасово обмежить акаунт, аби «запобігти поширенню».
Наслідок. Поки йде ручна перевірка (яка може бути затягнута), аудиторія автора втрачає доступ. Пост, хай і відновлено пізніше, вже не досягне того, що мав би.
Аватарки «бабусь з квітами», «кіт із сердечком», «патріот із прапором» — не декоративні дрібниці. Це маскування: такі профілі виглядають «невинними», вони не викликають підозри систем і здатні швидко утворити масу скарг. Кількість стає вищою за контекст — і алгоритм карає саме того, на кого скаржаться.
Meta знає про такі мережі: компанія публічно описує Coordinated Inauthentic Behavior і видаляє мережі, коли їх виявляє. Проблема в тому, що виявлення зазвичай запізнюється, а постраждалий автор втрачає найцінніше — видимість і довіру аудиторії — в той момент, коли його голос був найбільш потрібний.
Підтримка «відписує» — як працює бюрократія великих платформ
Підтримка Meta — це серія шаблонних повідомлень, які ніяк не лікують проблему: «ви отримаєте відповідь», «це тимчасове», «ми не можемо ескалювати», «надішліть нам скрін англійською». Людині, що втратила контакт зі своєю аудиторією, пропонують чекати. Часто це чекання триває тижнями, іноді місяцями.
Та навіть коли апеляції успішні — повернення поста не дає автоматичного відновлення всіх обмежень. Платформа юридично «визнала помилку», але на практиці залишається «претензійний слід» у вигляді пониженого trust score. І саме це стає підставою для подальших обмежень при наступних хвилях скарг.
Рекламна хвороба: коли ви змушені платити за право бути почутим
Найбільш цинічний елемент цієї системи: після того, як вас обмежили, платформа одразу пропонує «вирішення» — запустити рекламу, boost post, купити видимість. Це виглядає як сервіс: «хочете, ми допоможемо». Насправді — це викуп. Ви платите, щоб вас знову побачили.
Це не просто конфлікт інтересів — це дизайн продукту. Органічний ріст стає ризиком; платний — безпечна зона, контрольована платформою. Якщо ви не платите, система легше виштовхує вас із стрічок, бо вона зацікавлена в трафіку, який конвертується в дохід.
Приклади — не лише мій кейс
Я не один такий. Ось кілька типових, узагальнених сценаріїв, з якими стикалися інші українські автори й журналісти (без розголошення приватних даних):
Журналіст опублікував розслідування про наявність корупційних схем у регіональній структурі. Через кілька годин — хвиля скарг від акаунтів з нейтральними аватарками. Пост автоматично приховано. Апеляція зайняла тиждень; за цей час стаття втратила всі шанси на важливе медіапокриття.
Блогер, що критикує владу, брав участь у дебатах і опублікував відео з розбором. Через добу його повідомлення почали масово «репортити» як «небезпечне». Після тимчасового бана він був змушений платити за рекламу, щоб відновити частину охоплення.
Незалежний аналітик запустив серію постів про державні закупівлі. Після кількох вірусних матеріалів його профіль отримав «обмеження» — неможливість створювати події, вести ефіри і відповідати в коментарях. Підтримка відповідала шаблонно — «це тимчасово».
Ці сюжети різні, але алгоритм один: сплеск уваги → масові скарги (часто координовані) → автоматичне обмеження → апеляція, яка частково повертає контент, але не «очищає» акаунт від негативної мітки → пропозиція платного просування як єдиного шляху повернення видимості.
Чому Meta не вирішує проблему радикально
Компанія може і видаляє мережі ботів, які займаються brigading. Вона публікує щорічні звіти про Coordinated Inauthentic Behavior. Але механізм виявлення і реагування — реактивний і повільний. Тимчасове приховування поста — первинна «оборонна» міра, яка застосовується автоматично, бо в умовах масштабу важливо перш за все стримати потенційно ризиковий контент до перевірки. І в цьому — головна вада: в умовах маси перевірка часто приходить пізно, а шкода вже зроблена.
Крім того, політика модерування і правила компанії сформульовані розмито — їхній зміст в окремих випадках дозволяє застосувати санкції вибірково, відповідно до внутрішніх ризик-моделей, які користуються непрозорістю. Це створює «сіру зону», яку використовують як вороги автора, так і сама система, аби зберегти гнучкість у прийнятті рішень.
Емоційний аспект: людський бік цифрової тюрми
Те, що для інженерів — «температурний режим системи», для автора — втрата зв’язку з людьми, які тебе читають і яким твої тексти важливі. Коли платформа зводить твою видимість до кількох десятків, це не лише про бізнес. Це про розчарування, деколи — про особисте приниження. Ти бачиш, як твої зусилля марніють; ти спостерігаєш, як аудиторія, з якою ти працював роками, поступово відходить; ти платиш гроші, бо інакше ніхто не почує тебе.
Більш того: такі блоки деморалізують автора, відбивають бажання працювати, чи змушують перейти у закриті платформи й платні розсилки — тобто роблять свободу слова платною і привілейованою. А це вже не просто проблема окремої людини — це системна загроза демократії.
Заключення: голос проти машини
Meta — це бізнес. Він має право на прибуток. Але він не має права перетворювати свободу вираження на платний товар. Алгоритми, що карають за вплив, — це не технологія прогресу, а механізм придушення і комерціалізації публічного простору.
Я — не бот, не троль і не «порушник стандартів». Я — людина, яка пише, аналізує і намагається бути корисною своїй країні. Мені не потрібна милість від платформи. Мені потрібна справедливість: прозора процедура, реальний захист від координації хейтерів та обґрунтована відповідальність платформи за її автоматичні помилки.
Якщо ви — автор, журналіст, аналітик — не віддавайте свій голос у власність алгоритму. Фіксуйте, диверсифікуйте, об’єднуйтеся. І пам’ятайте: коли платформа карає чесні голоси, значить, ці голоси ще мають силу.
P.S. — До інших авторів і читачів:
Не мовчіть, коли вас душать алгоритмом. Публікуйте докази, розповідайте про кейси, поширюйте інструкції для захисту. Якщо нас багато — ми змусимо платформу відповісти. Не платіть «викуп» мовчанням: вимагайте правила, які захищають спільноту, а не примушують її платити за право бути почутою.
