Відео зі стратою українського військового, яке моментально стало вірусним у мережі, з'явилося Великої середи Страсного тижня. Мабуть, у цьому є певний підтекст, а то й кілька, непомітні для замиленого побутом ока. Саме цього дня, згідно з оповідями євангелістів, Юда зважився зрадити Ісуса, а первосвященники вирішили віддати Спасителя на розп'яття ("Первосвященики та книжники шукали, як би його схопити підступом і вбити, але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі!" (Мр. 14:1-2).
Ті, хто вирішив оприлюднити кадри зі звірячою стратою полоненого, навряд чи замислювалися над датами й символами. Вони, радше, переслідували геть іншу мету – залякати, шокувати обивателя, зламати дух українських захисників. Вийшло, однак, навпаки. По-перше, світ устоп'ятсоте переконався у тому, що проти України воюють кримінальні злочинці, що для Росії та її війська жодні правила війни – неписані, що путінська недоімперія – взагалі паралельний світ, несумісний з реаліями XXI століття, адекватний хіба старозавітним уявленням і практикам. І відео у контексті важливих для християн подій однозначно свідчить про суть носіїв "скрєп", суть тих, хто сповідує особливу – гундяєвську "релігію", лише про людське око прикриту хрестом.
Колись Мирослав Маринович написав
чудову книгу "Україна на полях Святого письма", і власне з неї я почав своє знайомство з творчістю цього дисидента, яке з часом стало реальним. Але сьогодні його твір, мабуть, міг
би бути доповненим, з огляду на останні роки українського спротиву Росії.
Окрім дикунської розправи з беззбройним полоненим, зможемо знайти численні метафори Хресної дороги, дороги, якою вже вісім років прямує Україна. І є на цьому шляху ті, хто, як от Симон Киринейський допоміг Спасителеві нести його хреста на Голгофу. Певна річ, ця допомога Україні є доконечно потрібною, щобільше – від неї реально залежить те, чи втримаємо ми новітню орду, чи дозволимо їй, мов "карам єгипетським" упасти на голови усієї Європи. І там, на Заході, цілком певно розуміють цю місію України, що саме на нашому фронті вирішується доля демократії.
Окрім дикунської розправи з беззбройним полоненим, зможемо знайти численні метафори Хресної дороги, дороги, якою вже вісім років прямує Україна. І є на цьому шляху ті, хто, як от Симон Киринейський допоміг Спасителеві нести його хреста на Голгофу. Певна річ, ця допомога Україні є доконечно потрібною, щобільше – від неї реально залежить те, чи втримаємо ми новітню орду, чи дозволимо їй, мов "карам єгипетським" упасти на голови усієї Європи
Симон, як твердить у своїх одкровеннях Анна Катаріна Еммерік, супроводив Христа
метрів зо двісті. Відтак з'явилася жінка-шляхтянка Серафія, яка, усупереч охоронцям, стала на коліна перед Христом і подала Йому хустку, аби Він витер від крові та поту своє
обличчя. Згодом цю подвижницю назвуть Веронікою, і вона стане святою. А через дві тисячі років далеко від Єрусалиму, ми матимемо за сучасниць сотні тисяч жінок, котрі мужньо
боронять Україну, рятують воїнів, лікують поранених. А по всій Європі – незліченне число добрих серцем "веронік", які прихистили у своїх оселях своїх посестр з дітьми, що
змушені були рятуватися від воєнного лихоліття.
Через дві тисячі років далеко від Єрусалиму, ми матимемо за сучасниць сотні тисяч жінок, котрі мужньо боронять Україну, рятують воїнів, лікують поранених. А по всій Європі – незліченне число добрих серцем "веронік", які прихистили у своїх оселях своїх посестр з дітьми, що змушені були рятуватися від воєнного лихоліття
Серед таких життєствердних метафор, однак, знайдуться й інші. Ті, які свідчать про прагнення використати
війну задля власної користі, про живучість прихильників так званого "умиротворення" агресора, причому коштом України. Про сумнівні ініціативи бразильського президента Луїза
Інасіо Лули да Сілва не казатиму, соціаліст є соціалістом, навіть у глибоко віруючій католицькій країні. Зрештою, наше обурення "хресною дорогою" за участю юнаків з України та
Росії у Ватикані має бути підкоригованим світорозумінням Франциска, майже земляка Лули. "Лівизною" латиноамериканського Папи, що взявся ревізувати не тільки текст "Pater
noster", але й християнське розуміння добра і зла, злочинця і жертви.
З подивом і огидою стежимо за рухами та риторикою декого з близьких сусідів, у якій дуже прозоро видно реваншизм і бажання скористатися знекровленою Україною, аби прихопити собі шмат чужої землі. "Ті ж, що розіп'яли Його, поділили Його одежу, кинувши жереб… А потім сіли, щоб Його стерегти там" (Мт 27:35−37)
З подивом і огидою стежимо за рухами та риторикою декого з близьких сусідів, у якій дуже прозоро видно реваншизм і бажання скористатися знекровленою Україною, аби прихопити собі шмат чужої землі. "Ті ж, що розіп'яли Його, поділили Його одежу, кинувши жереб… А потім сіли, щоб Його стерегти там" (Мт 27:35−37). І маємо приклади тих, хто, як євангельський Варавва, тішиться, що вибір натовпу здичавілих фанатиків упав не на них, а на ближнього.
Метафори Страсного тижня – місткі, яскраві та повчальні. І все ж найголовніша з них – віра у воскресіння Розп'ятого. Без цієї віри не було б нас з вами, з вірою у перемогу над смертю постане нова Україна. Бо головна подія – Воскресіння — сповнена геть іншими, — світлими та оптимістичними тонами, не кажучи вже про те, що вона категорично заперечує фаталізм. Бо ж недаремно її називають Великим днем, Великоднем.
Так, кожен з нас неодноразово мав приводи для того, аби, вторячи услід за приниженим, змордованим і розіп'ятим Богочоловіком, вигукнути: "Отче, чому Ти мене покинув?!". Рівно ж, як кожен, після чорних смуг, відчував у душі благодатний подих відродження, по-іншому бачив довколишній дивовижний світ, і він вже не був схожим на піщане пустище чи на гору страждань.
