Що вам сказати про дєвочку-тіктокершу, яка спершу на Майдані Незалежності розповідала що Росія – її любима країна, а потім намагалася наїхати на полковника Штефана байками про «розпалювання ненависті», «ЗСУ що воюють з мирним населенням», «кров на руках ЗСУ», «спільна історія» тощо?
По-перше – ні фіга не дєвочка. На її Інстаграмі можна помилуватися фотопідбіркою з претензією на ню. Навіть зараз, давши задню, дєвочка продовжує брехати. На ФБ зібрана маса доказів того, що відповідала вона на питання «яка твоя країна найулюбленіша» - навіщо ще й зараз брехати, що її питали «в яку країну вона хоче поїхати»?
По-друге, мила юна приваблива мордашка – не виправдання. Я на власні очі колись бачив як з зашморгу виймали жінку, в якої далека родичка – така сама мила і юна – поцупила всі гроші. На фронті колись бачив, як розвідники вели таку саму юну – дєвочка з багатоповерхівки розглядала українські позиції і коректувала вогонь «мирного населення» калібром 120 мм по наших хлопцях. На ніжних ручках дєвочкі було з десяток наших пацанів. Можу продовжити далі. Ворог украй нечасто має ікла і пазурі – частіше це цілком привабливі парубки та дівчата, які щиро бажають, аби всі прибічники незалежної України горіли в деменних пічах. Довелося чути.
По-третє, блогерша-тіктокерша – дурепа. Не знаю з якого дива вона додумалася огризатися на Толіка Штефана і погрожувати йому судом та скаргою до МО – може через підтримку «мільйонів підписників», а може хтось підказав. Чому дурепа? Тому що людина розумна знає, реальна підтримка – це ті хто з тобою пліч-о-пліч. Ті хто висловлюють підтримку в інтернеті – це так, привід для роздумів. Нам підтримку шукати не треба – ми цих хлопців і дівчат бачили під вогнем і на протестах. Сильно сумніваюся, що вона має таку. Якщо ж їй підказав бурувати хтось з активу ОПЗЖ, шарійовців, або комуністів – ще більше дурепа. Бо додумалася полізти зі своїм дитячим хайпом, туди де все дуже по-дорослому.
Я вже читав всю цю блювоту на кшталт «здорові мужики-військові напали на дитину». Про дитинчат і дєвочек – дивився вище. Блогерша не така вже й проста – виявляється в неї було до біса контрактів з різними торгівельними марками. Вести блог для неї – не розвага, це робота. Так от зі свого медійного майданчику – блогу, тіктокерша транслювала ворожу пропаганду. Пропаганду тих, хто по нас стріляв. Гасла під якими йшли нас убивати.
В нас мало гуманізму? Це правда. Наш гуманізм залишився там – в окопах, в бліндажах, на дорогах біля передка, де ідучи швидше, ризикуєш з’їхати на мінне поле, а ідучи повільніше – стати мішенню для кулеметника. Наш гуманізм залишився серед біженців, які щойно втратили все і з яких перли емоції бо вони усвідомили що вже серед своїх. Це оті самі – дончани і луганчани. Мирне населення. Те саме, яке мене пригощало яблуками і з надією питало: «Хлопчики ви ж за нас битися будете? Ви ж не побіжите?» Ми не побігли.
Я бачив ситуації коли в радіоперехватах сиві майори впізнавали своїх колишніх однокашників-офіцерів, які мешкають в Катеринбурзі або Саратові. Як бачив полонених, які рюмсаючи розповідали про свої частини, звання і посади в армії РФ – і додавали мов виправдання: «Нам наказали!» Мирне населення кажете?
Що про це знає тіктотекрша з Києва? Ні хрена. Взагалі. Коли нас убивали – вона їздила в Росію. Хіба вона одна?
«Не піарте» - чую звідусіль. Та ні. Піарити треба. Говорити треба. Бо є величезна проблема. В той час коли наші хлопці все ще гинуть на фронті, у тилу серед молоді стало модним хайпувати на зневазі до всього українського. Такий собі молодіжний максималізм. Знаю – чув. Блогерша-тіктокерша – лише один з проявів. Ми не зможемо примусити їх збагнути наскільки все це серйозно. Ми можемо втримати вірус від розповсюдження. Показати, що рекламодавці – відмовляться. Сусіди – зневажатимуть. Славу – здобуде, але не знатиме як від неї відскіпатися. А в Росії вони нікому не потрібні – вже повірте.
