Мабуть нічим нині ЗЕвлада не хвалиться так, як «Великим перемир'ям». Хоча хвалитися насправді – нічим. За солодкими байками про те, що «менше стріляють і менше гинуть» ховається жахлива правда. Українська влада марнує можливість добитися від Москви широких поступок суто дипломатичними шляхами. Слідкуйте за руками.
Попри всі бравурні заяви – війна триває. Україна має п’ятьох загиблих та більше десятка поранених. До цієї цифри не входять сержант Журавель, лейтенант Красногрудь та сержант Ілін, які загинули ще до початку перемир’я. Те, що сержант Журавель був покинутий помирати, бо керівництво країни боялося рятувальною операцією зірвати перемир’я – вже очевидно. До речі – приблизно в той самий час з ОПУ відбувся злив інформації про операцію по вагнерівцям. Наявність такої операції ОПУ ще й досі заперечує. Чекаємо фільму від Billingcat. Бо заперечення керівництвом України фактів від Billingcat, поставить під сумнів розслідування Billingcat по малайзійському Боїнгу.
Тим часом президент Зеленський категорично не виконує наміри які сам же оголошує.
На квітень 2020 р. була призначена зустріч у Норманському форматі. Зустріч не відбулася, офіційно – через пандемію. Неофіційно – тому що Москва не бажає зустрічатися до значних поступок з боку України. Поступок – через які уже відбуваються акції протесту. Офіс президента весь рік годує суспільство «завтракамі» - обіцяє зустріч самим найближчим часом. Не відбувається нічого. Але щойно голова ОПУ Єрмак пообіцяв зустріч радників лідерів Норманського формату у січні 2021 р. Ну-ну!
Весь рік нас годують обіцянками нових і нових обмінів полоненими. Крайній обмін відбувся 16 квітня. Про можливість обміну до кінця року радник голови ОПУ Олексій Арестович востаннє заявив 3 грудня. Обміну не буде – це очевидно.
Нарешті, наприкінці серпня 2020 р. сам президент Зеленський заявив, що сподівається завершити війну на Донбасі до кінця 2020 р. Щойно сплив термін завершення війни на Донбасі, призначений самим Зеленським. Проте – нічого не помінялося, влада продовжує годувати суспільство обіцянками та сподіватися на «прорив» колись у щасливому майбутньому.
На користь влади працює той факт, що Росія намагається постійно давити на українську владу – вимагає участі окупованих територій у виборах, спільних інспекцій українських позицій, тощо. Але навіть коли відбулося явне порушення перемир’я, українській делегації вдалося ситуацію владнати. Виходить – українська дипломатія таки примудряється примушувати Росію до миру?
Все було б так, якби не одна деталь. Протягом 2020 р. Москва взагалі демонструє просто якийсь неприродний пацифізм. Москва утрималася від введення військ до Білорусі. Москва практично проспала революцію в Киргизстані. Москва неприродно в’яло відреагувала на Карабахську війну, хоча на секундочку – вперше від 1813 р. територія колишньої російської імперії стала союзницею Туреччини. Пацифізму Москви існує цілком логічне пояснення – економіка.
Для російської економіки 2020 р. став повною катастрофою. За підсумками січня-вересня фінансовий результат підприємств Росії (за винятком банків і малого бізнесу) скоротився на 43,5%. Таких провалів Росія не зазнавала від «лихих 90-х».
Це означає, що для війни Росія нині банально не має грошей. Економічний провал, безперечно став наслідком пандемії КОВІД, «нафтових війн» з саудитами і... санкцій Заходу впроваджених після Криму та Донбасу, які діяли й діють завдяки команди президента Порошенко. Вочевидь, тактика Порошенка давити Росію санкціями і посилювати власні збройні сили, таки приносить результати. Економічна слабкість Росії – дивовижна нагода зараз на Росію давити і вимагати поступок уже у неї. Але…
Український уряд на Росію не давить. Український уряд «дотримується перемир’я». Водночас український уряд скорочує бойові частини ЗСУ, зупиняє реформу харчування і провалює оборонне замовлення. Все це – під оплески більшості громадян, які досі підтримують чинну владу. Чим це завершиться – очевидно.
