Багато раз казав, що Україна та росія у цій війні йтимуть у своїх цілях до кінця, а виграє вирішальну битву той, у кого залишиться більше ресурсів.
Путінський режим у цьому сенсі увійшов до стадії агонії. Це стало наслідком допущеної фатальної військово-політичної помилки. Розумієте, ці йолопи дійсно планували не війну, а спецоперацію. Але вони вляпались саме у війну, і при цьому не з Україною, а з групою найвпливовіших держав світу. Те, що ці держави воюють дистанційно, лише посилює ситуацію.
Весь розрахунок таки будувався на тому, що ніякої справжньої війни не буде. Хотіли налякати натовського їжачка голою дупою, яка в принципі до тривалої війни не готова. Але вийшло інакше, європейці, які багато років дійсно вважали Україну вотчиною росії, раптом показали зуби і випустили пазурі. Тепер кожен зайвий місяць війни працює проти росії, тому що кількість озброєнь, що поставляються в Україну, зростає в геометричній прогресії, підвищуючи боєздатність української армії, а російські ресурси тільки зменшуються.
Мишоловка зачинилася, росія влізла у війну, яку ні практично, ні теоретично виграти неможливо. Істерика в Кремлі та підконтрольних йому ЗМІ нічого змінити вже не може. Такі помилки історія не вибачає. Вона ставить їх у кут. З цього кута у путінської Росії є три виходи:
1) Почати ядерну війну і самогубства, забравши з собою життя більшої частини людства.
2) Продовжити звичайну війну до повної знемоги, очевидної поразки та бунту в тилу.
3) Припинити війну досить швидким, але ганебним для Кремля миром, який пропаганда спробує представити як перемогу та досягнення всіх цілей спецоперації.
В останньому випадку (який є найімовірнішим) агонія триватиме ще деякий час – від кількох місяців до кількох років (найвирогідніше, до двох), – після чого режим скінчиться. Еліти не пробачать путіну переляку і мститимуть за пережитий страх. За будь-якого розкладу росія входить у зону турбулентності, з якої цілою їй не вилетіти.
Найбільше у цій ситуації радує те, що Україна стає (вже стала) найбільшою руйнівницею міфів 21 сторіччя. Найбільший тягар на серці у тому, якою ціною це робиться. Ще раз хочу схилити голову перед ЗСУ та перед всіма українцями, які наближають цю перемогу. Прорвемось.
