"Мова має значення" - Сергій Фурса

"Мова має значення" - Сергій Фурса

І те, що росіяни століттями воювали з українською мовою найкраще свідчення цього. І вони продовжують це робити і цього разу.

І я яскраве підтвердження того, що якщо не опиратися, то у них вийде. Я народився і виріс в Києві. І моє дитинство пройшло в російськомовному Києві. Моя рідна мова, як не крути, то російська. Всі мої друзі говорили російською. Вдома у нас говорили російською. Я читав книги російською мовою. І дивився кіно російською. А того, хто говорив українською, сприймали тільки як «село». Це була норма. Єдине, що я, мабуть, прочитав українською в дитинстві, то був Нестайко. І це було круто. Але це було винятком. І звісно в школі було багато Шевченка. Так багато, що від нього нудило. Тим більше, що Шевченко в шкільній програмі – нудний невдаха, який скиглить. Справжній Шевченко, звісно, був інший. Але того, справжнього, ще не навчились продавати.  

Українська мова прийшла пізніше. Як і усвідомлення того, що мова то важливо. Як і прийняття того, що не можна допомагати ворогу нищити свою державу.

І останній бар’єром були книжки. І навіть не читання. А писання. Як то кажуть у тому анекдоті, чукча не читач, чукча письменник. Хоч про це знає і не так багато людей. Ну принаймні, я ще здатен когось дивувати

Так от, книжки. Досить нещодавно, але ще до повномасштабного вторгнення, я випустив вже два романи з трилогії. Це пригодницькі романи. І це було дуже важливо для мене. Написати книгу. Це як дитяча мрія, у яку ти ніколи не вірив. Ну ж бо звичайні люди не пишуть книжки. Це роблять письменники. Якісь бородаті старці. Ну, принаймні бороду я вже відрощувати почав. Але був один мінус. Ну звісно окрім того, що досі Нетфлікс не помітив ці романи і не зняв серіал. Але не про те. Був мінус справжній. Вони були російською. І мені за це справедливо докоряли. І це мало змінитись.

І ось ці зміни почалися.

Сьогодні я представляю першу книгу. Свою книгу. Іі друге життя і переродження. Першу свою книгу українською. Трохи пізніше вийде друге. А потім має вийти і третя, якщо, звісно, видавництво не розчарується : )

Але, якщо книжки будуть купувати, то у них не буде вибору. То ж справа за малим. Щоб вони сподобались.

І нехай цей мій крок, мій вибір, буде водночас і моїм закликом приєднуватися до читання українською, не соромитися свого, переходити і здійснювати вибір на користь української у публічному просторі, поширювати і підтримувати моду на українське, бо це наше і це – своє. І це наша зброя у боротьбі з ворогом.