Тоді парламент, у якому більшість все ще складають політичні сили, афілійовані з Кремлем, постарався ухвалити цілий пакет законів, щоб ускладнити життя новій президентці Молдови Маї Санду. І закон “Про функціонування мов на території Молдови” був серед таких.
Цей закон продемонстрував, що Додон нічим не відрізняється від Януковича або Медведчука і готовий спекулювати на мовних проблемах навіть не до виборів - щоб активізувати проросійський електорат, а після них - просто щоб ще раз продемонструвати свою відданість Путіну і “русскому миру”. І, зрозуміло, цей закон цілком можна порівняти по його вибуховій силі з сумно відомим українським законом Ківалова-Колесніченка. Тільки автори українського - тобто антиукраїнського - закону намагалися обійти українську мову за допомогою регіональних рад і розколоти країну, а автори молдовського - тобто антимолдовського закону - намагалися перетворити російську мову на “мову міжнаціонального спілкування” у країні, в якій майже 78 відсотків громадян вважають рідною мовою румунську. А російську мову? її рідною вважає 9 відсотків жителів. І тоді виникає питання - чому представники національних меншин, українці, гагаузи або болгари, повинні спілкуватися з молдованами російською, а не на румунською мовою? Конституційний суд, між іншим, саме з цього і виходив, коли нагадав, що у країні є райони, в яких українська мова використовується більшою кількістю жителів, ніж російська. І тоді чому з мов національних меншин саме російська мова виявляється у привілейованій ролі майже “другої державної”?
Відмінність між Україною і Молдовою, мабуть, в тому, що українському Конституційному суду знадобилися роки, щоб визнати неконституційність закону Ківалова-Колесніченка – й те з процедурних підстав. А молдовському Конституційному суду знадобилися лічені дні – й по суті змісту закону. Але це не означає, звичайно, що Додон або Медведчук заспокояться. А найголовніше - це не означає, що заспокоїться Путін.
