Котрий день намагаюсь уявити собі, що було б із канцеляристом Мазепи, якби він раптом розповів загалу (ові?) та світу (ові), що гетьман дуже болісно сприймає галас незадоволених, від чого так вже втомився, що він, його канцелярист, умовляє його занадто не перейматись…
А також - якщо б цей недопалок розповів, чим особисто займається на своїй посаді: наглядає за вищою старшиною, координує діяльність ясновельможних, мирить їх, а когось із кимось – не без того – буває, що й посварить для успіху загальної справи… І про себе: «Я - вільна людина, що хочу, те й кажу, те й роблю, за своє місце не тримаюсь – ось я який!».
Перед тим, як передати його (не Мазепу, а цього канцеляриста) на державну розвагу катові, йому було б сказано, що підсмажувати його тіло будуть не тільки в порядку покарання, а для того, перш за все, щоби він щиро зізнався, на кого із зовнішніх (зовнішніх - насамперед!) ворогів України він працював, відкриваючи слабкі риси особи №1, її вразливі місця для подальшого злодійського використання цієї надважливої інформації.
Вже не кажу, що було би з подібним канцеляристом такого мазепинського друзяки, як Петро тоді ще не Великий.
Намагаюсь, зрозуміло, уявити також, що сказав би такому своєму канцеляристові й Петро Порошенко.
«Ти, слухай, наївний, хоча й нахабний, підліток із манією величі, а не держслужбовець. Щоб я тебе з ціє миті не бачив біля себе, гівнюк!».
Я схвалив би зміст, але не форму такого звернення, бо президентові належить бути ввічливим і стриманим у будь-якій ситуації.
