За останній рік я лежала в лікарні двічі, лікувалася тричі, перенесла важку операцію і частина моїх хвороб були такими, що й ворогу не побажаєш. Мій важкохворий тато також ще хоче пожити, нещодавно прооперували тітку. На жаль, торік від серця помер мій брат, його не встигли врятувати.
І, можливо, це стане для когось відкриттям, але всі ми мешкаємо в прифронтовому регіоні - у Харкові або в селах довкола, лікуємося в лікарнях Харківщини, і саме наші, прифронтові лікарі ставлять нас на ноги.
Так, в 18 км від фронту.
Та ситуація зараз така, що я, мої рідні та й врешті всі хворі та їхні родичі, що мешкають на Харківщині, вимушені виправдовуватися чому ми звідси не виїжджаємо, чому тут лікуємось і чому вимагаємо гідних і безпечних умов лікування саме у себе вдома.
Так звані антикорупціонери влаштували справжню війну будівництву у прифронтових регіонах. Мова не про ресторани чи якісь зоопарки, мова про школи та лікарні. Це активісти, які отримують гранти на антикорупційну діяльність, але замість того, або більш за те, щоб контролювати витрати (що я тільки вітаю!), взялися вирішувати долі людей у прифронтових регіонах.
На їхню думку, будівництво підземних лікарень і відновлення лікарень взагалі тут недоречно. Марнотратство, кажуть. Хворих пропонують вивезти, а кошти витратити на щось більш потрібне з їхньої точки зору.
Так само казали й про підземні школи.
Нещодавно я була в підземці на Харківщині, яку відкрили 1 вересня. 4-й клас читає по складах. Вчителька передає слово від дитини до дитини і всі вони читають по складах. Це результат дистанційки. І це тільки приклад з читання.
І коли у 2023 році я активно виступала за відкриття шкіл в укриттях, за будівництво підземних шкіл, мене катали на шакалячому експресі: "Ракета прилетить і всіх дітей вб'є, ви візьмете на себе відповідальність?" (Це зараз модно в цих активістів перекладати відповідальність за російські ракети на своїх співвітчизників). "Будувати за 30 км від фронту - марно витрачені кошти!" "Вивозьте своїх дітей, що ви за матері!" Ця хвиля понеслася на Запоріжжя і на інші прифронтові міста. Активісти влаштовували мітинги і пікети проти будівництва підземних шкіл.
Слава Богу, будівництво ніхто не скасував і зараз тільки на Харківщині будується кілька десятків підземних шкіл.
Але зараз стільки експертів з усіх питань! З'явилися експерти з лікарень! І чим далі від фронту, тим вони "експертніші".
Але навряд вони розкажуть, що тут, в 18 км від фронту проводять трансплантації, операції зі зміни статі і складні операції на серці.
І навряд вони скажуть сумну правду: кількість хворих на серце і на онко вже зростає і тільки зростатиме надалі саме через війну.
Ти їм кажеш: саме тому, що прифронтовий регіон, саме тому й повинні занурюватися під землю. Саме тому, що поруч фронт і ворожий кордон - треба не просто відновлювати, а будувати з підземними корпусами. Такий досвід країн, які живуть в умовах війни! Не вивозити мільйони людей, а прилаштуватися жити в цих умовах по максимуму.
А вони радять збирати манатки і виїжджати з Харкова, щоб лікуватися десь в Ужгороді.
Ти їм кажеш: ні я, ні такі як я не можемо виїхати, щоб полікуватися. Не може виїхати ціла родина. Не можна за тиждень полікувати онко, серце, інсульти, поранення і решту складних хвороб, бо це не соплі!
Не можуть виїхати сотні тисяч хворих. Не може виїхати вся Харківщина.
І куди їхати? Покажіть мені точку на мапі України, куди точно не прилетить російська ракета!
І врешті, ніхто не знає скільки триватиме війна, тому нам треба призвичаїтися жити в цих умовах.
До того ж, кошти на будівництво здебільшого дають міжнародні партнери. Україна платить велику ціну за безпеку Європи, тому вони відплачують тим, чим можуть. Не можуть на снаряди - дають на лікарні. Дякуємо їм за це.
А мені важливо, щоб саме тут, у прифронтовому Харкові, мене полікували фахово і безпечно. І щоб лікарі були в безпеці. І щоб я не думала між ворожими прильотами куди везти лікувати рідних, чим їх лікувати і хто їх буде лікувати.
Саме тому я виступаю за відновлення і будівництво підземних лікарень. І якомога швидше, і якомога більше.
