"Мрія про «фуражку», або Український післявоєнний авторитаризм" - Валерій Пекар

"Мрія про «фуражку», або Український післявоєнний авторитаризм" - Валерій Пекар

Гоголівський персонаж мріяв про шинель, а певна частина українських інтелектуалів мріє про «фуражку». Що це означає і чому в лапках, зараз поясню.

Останнім часом стало з'являтися все більше публікацій тих чи інших українських інтелектуалів, що пропагують встановлення після війни режиму «просвіченого авторитаризму». Про невкоріненість та неможливість успішного авторитаризму на українських теренах я докладно писав вже кілька разів. Але зараз іде війна, і голоси за авторитаризм стають все більш чутними.

Не повторюючи аргументів, що я наводив у попередніх публікаціях (коротко: для успішного авторитаризму потрібні традиція сильної влади та слухняного суспільства, наявність касти слуг держави з тривалими традиціями та кодексом честі, обмеження верховенства права, що робить проблематичними інвестиції, та згортання постіндустріальної економіки, в якій основний капітал — це вільна людина), хочу підкреслити те, що стало явним в останні два місяці.

Україна перемагає саме завдяки своїй демократії. В ній наша сила, слава і перемога.

Демократія означає мільйони вільних людей, які мають сильну мотивацію захищати свою землю, на відміну від рабів авторитаризму, яких женуть наказ командира й безвихідь іпотеки.

Демократія означає багатомільйонний волонтерський рух, що не має центру, який можна було би розбомбити.

Демократія означає силу громад та їхніх обраних керівників, що демонструють стійкість і героїзм та швидке відновлення завдяки децентралізації.

Демократія означає життєстійкість.

І так само демократія буде джерелом нашої сили в часи післявоєнного відновлення.

Бо демократія означає вільну підприємницьку ініціативу сотень тисяч людей, що не потребують вказівки, чим займатися і в якій галузі, бо їх веде власний інтерес.

Демократія означає, що «колективний розум» мережевої децентралізованої економіки краще скористається наявними шансами і ресурсами, ніж централізований орган, який визначатиме, хто, що і як робитиме.

Демократія означає свободу слова, коли різні підходи та пріоритети вільно публічно обговорюються, що призводить до усвідомленого залучення мільйонів людей та ухвалення вищої якості рішень.

Демократія означає, що донори та інвестори мають відкритий конкурентний вибір проєктів, в які можна спрямувати гроші, що матиме наслідком якісніше використання цих грошей.

Демократія означає децентралізацію, коли люди на місцях самі краще знають, що треба робити в першу чергу, і мають для того необхідні ресурси.

Демократія означає конкурентність політичних еліт, що пропонують різні підходи до вирішення післявоєнних проблем.

Демократія означає пильний нагляд суспільства за можливою корупцією при розподілі та використанні коштів на відновлення.

Демократія означає, що громадяни мають можливість вільно висловити свою незгоду, якщо бачать, що країна рухається в неправильному напрямку.

Демократія означає більшу життєстійкість держави і країни в цілому, бо прийняття рішень розпорошене по десятках інституцій, тисячах міст і громад, десятках тисяч підприємств. Розумію, що це може не подобатися тим, хто впевнений: тотально централізована система спрацює краще, а критичні голоси громадян лише заважатимуть і сповільнюватимуть рух. Але ми вже перевіряли такий підхід протягом 70 років радянської влади, і він не спрацював.

Ті, хто оспівує і пропагує український авторитаризм, хочуть зробити нас схожими на росію. Але якщо Україна буде маленькою росією, вона не відіб'ється від великої росії. Всі наші перемоги — наслідок нашої несхожості з росією, наслідок того великого шляху, який наше суспільство, армія, економіка й держава пройшли від тієї точки, в якій шляхи України та росії розійшлися.

А оскільки Україна після перемоги буде почуватися «вбивцею дракона», дуже важливо не стати драконом самому — не прийняти собі гірші риси супротивника, завдяки яким він зазнав поразки.

Апологети українського авторитаризму мріють про військовий кашкет чи то генерала де Ґолля, чи то Піночета чи Пак Чон Хі. Однак всі ці генерали були прихильниками вільної економіки й подарували своїм країнам дива економічного відродження, засновані на приватній ініціативі та захисті інвестицій. Натомість наші є прихильниками дирижизму — політики активного втручання держави в економіку. Отже, кашкети вищевказаних генералів їм не пасують, натомість згодиться російська «фуражка» (в українській мові нема такого слова), яку начепив путін після обрання президентом РФ, щоб встановити не лише політичне самодержавство, а й централізовану державну економіку, в якій всі політичні, економічні, культурні та інші рішення приймаються в одному центрі.

Усвідомлення природи цієї «фуражки» дає нам можливість зрозуміти, чому вона так подобається українським апологетам авторитаризму. Якщо всі рішення приймаються в одному центрі, то близькість до цього центру створює неабиякий соціальний (чи й не лише соціальний) капітал.

Ще одну підказку дає нам сама епоха, в яку ми живемо.

Ми живемо в часи, коли авторитаризм на наших очах зазнає поразки у двох своїх дотепер найуспішніших проявах — росія та Китай (нещодавно про це писав Томас Фрідман). Ми бачимо, як іде від поразки до поразки росія, яка має другу за розміром армію світу — і, віддаючи належне героїзму Збройних сил України та західній зброї, не можна задовільно пояснити причину поразок виключно цими факторами — корені поразки треба шукати також в самій росії. Ми бачимо, як Китай зазнає жахливої поразки у боротьбі з епідемією Ковіду, про який ми вже стали забувати, і в основі лежить все той же вищеописаний комплекс проблем.

Я не хочу сказати, що ми живемо в часи, коли руйнується ідея авторитаризму, — адже це дуже проста система, і вона ще багато століть буде спонтанно виникати в різних куточках світу. Але ми живемо в часи, коли на наших очах руйнується міф, що авторитаризм у ХХІ сторіччі може бути успішним у великих масштабах.

Авторитаризм призводить до таких поразок тому, що він продукує управлінські рішення дуже низької якості. Кожен наступний рівень ієрархії отримує від попереднього і передає далі лише ту інформацію, яку нагорі хочуть почути. Назустріч згори вниз йдуть накази, які не підлягають не лише обговоренню, а й осмисленню та, наприклад, перевірці на законність. В термінах кібернетики, кожен центр прийняття рішень, аж до найвищого, працює за принципом "garbage in, garbage out" («сміття на вході — сміття на виході"), тобто отримує неадекватну інформацію та на основі її переробки видає неадекватні рішення.

Хороші управлінські рішення ухвалюються лише децентралізованою системою. Соціалізм провалився, бо передбачав планову централізовану економіку й централізовану («командно-адміністративну", як тоді казали) систему прийняття рішень. Натомість економічна свобода породжує багатство, бо включає енергію сотень тисяч вільних економічних діячів — підприємців.

Авторитаризм, як я вже писав, може ґрунтуватися на касті служак зі своїм кодексом честі, виробленим за численні покоління. В іншому разі авторитаризм збирає навколо себе лояльних брехунів та пристосуванців, виштовхуючи професіоналів.

А світ тим часом стає все складнішим. Кібернетика пропонує нам ще один корисний принцип, який сформулював Вільям Росс Ешбі: складність системи, яка керує, не може бути нижче складності системи, якою вона керує. Велика сучасна країна зі строкатим багатомільйонним населенням, що поєднує аграрний, індустріальний та постіндустріальний економічні лади, є надто складною для авторитарного управління.

Авторитаризм на наших теренах неможливий, але невдала спроба його встановити буде коштувати аж надто дорого.

Врешті, на кожного Лі Куан Ю припадає кілька десятків Робертів Мугабе або Мобуту Сесе Секо, але хто хоче про них згадувати?