Протягом цілого дня 6 січня, а для європейців вночі з 6-го на 7-е, світові телеканали транслювали з Вашингтона кадри, які раніше можна було побачити хіба що зі столиць країн «третього світу» і пострадянського простору. Божевільний натовп, що проривається на штурм Капітолію. Відверті фріки, які займають крісла голови сенату і спікера палати представників.
Розбиті вікна представницьких установ. Конгресмени, що ховаються від погромників. Якби ще кілька місяців тому хтось припустив би, що президентські вибори в Сполучених Штатах приведуть до такого несподіваного результату, а рутинна процедура затвердження результатів голосуванням завершиться штурмом Капітолію, його вважали б політичним фантастом.
Проте, це сталося і шокувало практично всю американську політичну і суспільну еліту – як демократів, так і республіканців. Хоча чому дивуватися? Можна було передбачити, до якого результату можуть привести ігри Дональда Трампа з демократичними процедурами та інституціями. Ці ігри почалися ще під час передвиборної кампанії ексцентричного мільярдера, тривали впродовж усього терміну його президентських повноважень. А провал Трампа на виборах, його цілком передбачувана нездатність переобратися призвели до кульмінації цієї великої і негідної гри. І ось тепер ми бачимо її реальний результат. Це, звичайно, ще не руїни демократії, але напевно те, про що варто задуматися.
Іронія долі в тому, що прихильники Трампа в рядах республіканської політичної еліти навряд чи розуміли, до яких реальних наслідків призведе підтримка його кандидатури на президентських виборах. Насправді висунення кандидатури Трампа на виборах президента США для самої республіканської партії, для американської політичної історії не було чимось особливим.
Коли республіканці виявлялися не здатні протистояти успіху конкурентів, коли вітер переставав дути в їх вітрила – або тому, що демократи краще розуміли тенденції розвитку країни, або тому, що вони знаходили харизматичного лідера – республіканці без особливих сумнівів вдавалися до послуг людей, які ніколи не брали участь в політичному житті і не дуже розуміли, як працюють інституції. Найближчий історичний приклад, – п’ятизірковий генерал Дуайт Ейзенхауер, який переміг на президентських виборах у Сполучених Штатах після двадцятирічної монополії президентів-демократів. Спочатку Франкліна Рузвельта, а потім Гаррі Трумена.
Республіканські політики того часу були нудні і приречені на поразку від будь-якого демократичного кандидата. Але Ейзенхауер – це Ейзенхауер. Республіканцям з ним просто пощастило. Так, як їм пощастило з Трампом. Тому що після двох термінів популярного і харизматичного Барака Обами, після висунення на пост президента країни Гілларі Клінтон, фігура якої асоціювалася з ще одним очевидним улюбленцем простих американців, її чоловіком та колишнім президентом Біллом Клінтоном будь-який республіканський кандидат навіть і мріяти не міг про перемогу. А Трамп міг. І він повернув партії, яка не могла розраховувати на успіх, не просто владу, а надію на продовження політичного домінування. Надію, яка здавалася примарною, в умовах демографічних змін у США.
Ось тільки Трамп – не Ейзенхауер. Бойовий генерал, хай і далекий від політичної боротьби, був відповідальною і серйозною людиною, відданою своїй країні. Справжнім американським патріотом, який служив Сполученим Штатам все своє життя до обрання президентом. Так, нехай він не був політиком, але він був героєм в найвищому сенсі цього слова, уособленням американської мрії, мужності, відданості демократії. І коли така людина, яка нехай навіть і критикувала горезвісну вашингтонську бюрократію під час своєї передвиборної кампанії, став президентом Сполучених Штатів, він виявився лідером, здатним змінювати і розвивати американські інституції.
А у особленням чого, хотілося б запитати, є Дональд Трамп?
При цьому не тільки республіканці могли не розуміти, до якої катастрофи призведе безвідповідальна поведінка Трампа. Він сам міг мало що розуміти, тому що розглядав свою поведінку після виборів як своєрідну гру, яка повинна була полегшити йому недоторканність після закінчення президентського терміну і навіть можливість балотуватися на другий термін після закінчення терміну повноважень президента Джозефа Байдена.
Так часто чинять недобросовісні бізнесмени, ми прекрасно знаємо це з пострадянського простору. Брехливі банкрутства, погрози, які не обов’язково будуть підкріплені конкретними діями. «Хуцпа». І в результаті ти рятуєш себе від неминучого краху.
Трамп не врахував тільки тієї простої речі, що недобросовісний політик – це не недобросовісний бізнесмен. Бізнесмен відповідає тільки за свою фірму. А політик відповідає за мільйони людей. І серед цих мільйонів легко можуть знайтися ідіоти, які сприймуть його слова всерйоз і які будуть готові до конкретних дій заради того, щоб їх кумир, нехай навіть і той, хто програв вибори, залишився при владі. Тому що якщо він говорить, що вибори виграв, якщо стверджує, що вибори сфальсифіковані – значить так воно і є. Ніяких доказів не потрібно. Потрібно тільки вірити словам кумира.
Тепер Америці доведеться зробити найсерйозніші висновки з того кошмару, що відбувається. Небезпечний не просто сам Дональд Трамп. Небезпечний трампізм. Небезпечна неповага до демократичних процедур. Небезпечна неповага до демократичних інституцій. Небезпечна демагогічна груба брехня, навіть якщо з її допомогою можна на певному етапі виграти вибори і залишитися в «дамках».
Подібні процеси рано чи пізно починають призводити до руйнування навіть найсильнішого, найсучаснішої держави. Відмова від популізму має стати добровільним вибором політичної еліти і суспільства в будь-якій цивілізованій країні – від Сполучених Штатів, які в шоці і жаху прощаються з Трампом до України, яка поки ще не попрощалася з Володимиром Зеленським, але теж буде прощатися з ним в шоці і жаху . Альтернатива відмови від популізму – це державний крах і незліченні страждання мільйонів людей, як противників так і прихильників цієї огидної гри.
