Серед безлічі поділів людей за вподобаннями, якостями, характерами, зовнішністю, політичною позицією, воює/не воює, байдужий/не байдужий тощо, - є ще така категорія українців, яка вірила в Україну, наприклад, в 1991-му. Вірила, що ось проведемо вибори, оберемо патріотичну людину, відокремимось, вирвемося від Росії, і станемо європейською державою.
А скільки українців вірили в перемогу України під час боротьби що з фашистами, що з комуністами?
А скільки таких, як Тарас Шевченко свого часу?
А якщо зовсім близько - скільки нас вірило в Україну як таку з 2014-го? Під фоновий шум чергового випуску Кварталу-95 намагалися відстоювати сутність України, силу України, перспективи України, попри висміювання всередині, попри різношерстну Верховну Раду, попри старання телеканалу Коломойського, попри серіал "Слуга народу", продираючись крізь "Сватів" та "договоріться посєрєдінє"?
Скільки військових та їх родин сьогодні вірить в перемогу України, знаходячись на фронті з самого початку?
Як вірить в нашу перемогу Залужний?
Як вірять в нашу перемогу тисячі волонтерів?
Як вірять бойові медики?
Діти, які чекають батьків з фронту?
Батьки, які чекають з фронту дітей?
Ми, у прифронтовій зоні, яким дійшло щодо Росії та війни ще десять років тому. Ми в меншості. Ми вірили тоді, віримо сьогодні.
Ми всі - віримо чи не найбільше.
Але заголовки такі красномовні, немовби не існує ніякого українського народу, який бореться.
В Україні є одна особа. Але де вона була, коли ми ВЖЕ вірили, коли це ще не було мейнстримом?
