Іноді мені видається, що сучасні політики, - чи то від лінощів, чи через відсутність креативу, - просто-таки списують свої ідеї та стратегії з фантастичних кінострічок. Їм видається, що коли публіці подобаються такі фільми, то чому б не сподобалося їх втілення у реальність. Хоча насправді автори та режисери, зазвичай, бажають іншого – попередити спільноту, закликати до відповідальності та виваженості.
Як от серіал "Довгі роки", відзнятий у Британії ще 2019-го. Шкода, що не швидше, бо, можливо, переглянувши його, багато українців зробили б дещо інший вибір. Зрештою, він абсолютно не втратив актуальності й зараз, бо вчить, на що здатен популіст на найвищій посаді, коли йому ніхто не перечить, а найближче оточення лише підігріває невиправдані амбіції й схвально похитує головами на найекзотичніші захцянки свого патрона.
Згадати це кіно, переглянуте мною зо два роки тому, змусила чергова витівка Зеленського про те, що незабаром усі пенсіонери отримають безкоштовні смартфони, аби і собі долучитися до "диджиталізації" усієї країни. Фактично слід розуміти, що чинний президент розпочав передвиборчу кампанію і, попри гучні заяви про "нову країну" та сотні інших солодких та "прогресивних" обіцянок, знову повернувся до випробуваної десятиліттями практики підкупу виборців. У принципі, - що повернувся, продовжив її. Оскільки, попри "бабусь та дідусів", емоціями яких так вправно маніпулював призабутий Леонід Черновецький, Зеленський вже спробував "обробляти" і молодіжний електорат, започаткувавши виплату "ковідної тисячі" неповнолітнім…
У "Довгих роках" нікому не відома лідерка маргінальної партії "5 зірок" (гіркий натяк на реальний італійський Рух П'яти Зірок, очолюваний популярним коміком Беппе Ґріло, який ще 2013 сподобився на підтримку чверті виборців. – Авт.). Вів'єн Рук починала свій шлях, граючи на настроях консервативних британців, шокованих "розпусним" впливом інтернету на молодь. Вона подарувала кожному маленький пристрій, який дозволяв вимикати мережу попри волю користувачів. А, дорвавшись до влади, волала про "самотність" Британії у міграційному океані й про потребу концентраційних таборів (правда, під миловидною назвою "минулі місця") для "зайд" та інакодумців. Й успішно втілювала цей задум. Її аргумент був залізобетонним – бо "спрацювало". Ось цитата: "Поняття концентраційного табору з'явилося у 19 столітті під час Бурської війни. Це британський винахід у Південній Африці… Все набагато старіше, ніж здається. А все старе повторюється. Адже британці знайшли спосіб очистити ті табори у Південній Африці, просто дозволивши зробити свою справу природі. Дехто називає таку політику геноцидом. Але хіба ми це пам'ятаємо? Ні. Ми забули. Бо спрацювало…".
Якщо Зеленський думає, що смартфони та ковідні тисячі зіграють йому на руку, бо це "спрацювало" під час численних українських виборів різних рівнів, то він мав би спочатку замислитися: а чи відбудуться ці вибори взагалі? Бо те, що відбувається уздовж українських кордонів, те, про що ледь не щодня повідомляють закордонні мас-медіа, партнери з антимосковської коаліції, мало б занепокоїти найінфантильнішого обивателя, не те, що президента воюючої країни. А на плани, що зріють у голові Путіна та його стратегів з відомства Шойґу, нормальний лідер мав би відповідати жорстко й недвозначно. Особливо, коли західні ЗМІ оприлюднюють несосвітенні стратегії захоплення росіянами українських міст і побудову в окупованій країні мережі концентраційних таборів (до слова, у "Довгих роках" в окупованій (!) росіянами Україні 2030-х також діяли концтабори. – Авт.). Еге ж, і тут у Москві сплагіатили…"Але хіба ми це пам'ятаємо? Ні. Ми забули". Бо спрацювало?...
Натомість Зеленський, мов механічна лялька, повторює фразу про "зустріч посередині", про намір "домовитися" з агресором, який вже, не вагаючись, погрожує світові ядерною зброєю у випадку вступу України до НАТО. Натомість президентський Офіс сором'язливо мовчить або ж свідомо спотворює інформацію, яка відтак вилазить, мов шило із мішка, з уст Макрона. Йдеться про законопроєкт "Про засади державної політики перехідного періоду", що передбачав правила реінтеграції окупованих територій (читай – деокупації). Цей документ, як ствердив французький лідер у Москві, був відкликаний автором (Зеленським) на вимогу Росії. Натомість Зеленський ковтає чергові образи від карикатурних диктаторів – Лукашенка та Кадирова, знаючи наперед, на що здатні ці путінські маріонетки. Коли з трибуни Держдуми Росії чеченською мовою лунають заклики "відрізати голови" опозиційним журналістам, а рот Путіна Дмітрій Пєсков киває на те, що це – справа "комітету з етики". З ким грає Зеленський у шулерські ігрища? З чудовиськами, втіленням найвитонченішого зла минулих імперій?
А, може, Зеленський наперед знає, чим завершиться пекельна гра Путіна з усім світом, на кону якої Україна? Може, отримав певні гарантії, ні, не від самого ВВП, а чиновників, нижчих рангом, - від Ніколая Патрушева в Омані або ж від Дмітрія Козака через Андрія Єрмака? Що ж, у такому випадку тут годиться думка ще одного британця, який не пішов на поступки агресору і виграв війну. Вінстон Черчилль якось сказав: "Миротворець – це той, хто годує крокодила в надії, що той зʼїсть його останнім".
У серіалі "Довгі роки" є проникливий і сповнений жалю за втраченими роками та шансами монолог пересічної бабусі Мюріел Лайонс: "Я не побачила, як до нас ринули всі ці клоуни й монстри, штовхаючись і кривляючись. Боже, який карнавал!.. Та це не міняє того, що це все – ваша провина… Бо ми, кожен з нас, можемо просидіти весь день, звинувачуючи всіх довкола – то економіку, то Європу, то опозицію, то погоду. А ще ми звинувачуємо стрімкі потоки історії, буцімто вони поза нашим контролем, ніби ми безпорадні та жалюгідні. Ніколи, чуєте, ніколи не обирайте блазнів…".
Чуєте, ніколи!
