Про «концертну відлигу», яка чекає на Україну, канал М1, що продає голі частини тіла та вірус, запущений в тіло української поп-музики, говорили в програмі «Молодь плюс» із головним редактором інтернет-журналу Comma.com.ua Сергієм Кейном. Він каже, що 2015-ий – це рік позитивних зрушень в українській якісній музиці. І знає, як «перемогти в культурному сенсі».
– Ті артисти, які збирають в Україні великі – наприклад, тисячні – зали, багато для кого можуть бути відкриттям. Але я би перейшов вже до відкриттів 2016 року, тому що це гурти зовсім-зовсім юні, які тільки випускають перші пісні, але у них виходить це дуже добре. Я вірю в зовсім молодий гурт Latex Fauna. Є ще хлопці, які дуже багато обговорювались у соціальних мережах минулого року, вони називались Elephant, але потім змінили назву на Sad Elephant. Це такі два «гопніка» (вони виглядають як «гопніки») з акустичною гітарою, які грають дуже цікаву британську музику. Вона записана вдома в дуже поганій якості, але приблизно навесні з ними відбудеться дуже цікава метаморфоза, поки не можу казати, яка саме, просто запам'ятайте Sad Elephant. З ними дещо буде, вони ще виринуть і всім покажуть!
А щодо 2015 року, то я відкрив для себе Atomic Simao. Це такі психоделік-інді-джаз-рок. Саме через них не люблю ділити музику на стилі, тому що там купа всього намішано. Я їх побачив наживо на відборі українського гурту, який мав їхати на фестиваль Sziget в Угорщину, де перемогла Onuka. Але я як член журі, маю визнати, я голосував за Atomic Simao.
– Які тенденції в українській музиці Ви виділили цього року?
2015-2016 роки увійдуть в історію як час, коли почалися дуже хороші зрушення в українській музиці і в українській культурі в цілому.
Щодо тенденцій. Для мене тенденції поки що, мабуть, скоріше в особистостях і в тому, як вони виросли за цей рік. Перш за все, це – Іван Дорн, який відкатав феноменальний для України тур п'ятьма містами України. І довів, що в Україні є поп-музика. Мені здається, це вперше за всі роки незалежності України можна впевнено сказати, що вона тепер є. Щодо того, що було раніше, то був канал М1, який продавав якісь голі частини тіла, але в цьому було мало музики. А Іван Дорн – це незвично, це не поп-музика у чистому вигляді. Це, скоріше, вірус, який запущено в тіло української поп-музики, щоб почало лихоманити, і це все спрацювало. І це працює, тому що було п'ять концертів, які сумарно відвідали 25 тисяч людей. При цьому, це шалене шоу, якого ніхто ще не робив в Україні з наших місцевих артистів. Це шоу, яке возилося чотирма великими фурами, і зокрема, концерт у Києві обслуговувало 500 людей. Це рівень феноменальний для України, і це круто. Це, можна сказати, початково-світовий рівень, але щодо світла, то такого в СНД ще ніхто не робив.
Окрема тенденція – це Джамала і її зростання: людина-тенденція. Також «Бумбокс», які вперше зібрали Палац спорту цього року, у них був ювілей – 10 років. І взагалі, багато в чому це був їхній рік. Вони відкатали і концерти в США, і в Канаді, і виступили в Британії з моїм улюбленим музикантом Девідом Гілмором з Pink Floyd. У них був насичений рік. Тож тенденції – це, скоріше, особистості, для мене принаймні. Хіба, те, що музиканти більше готові співпрацювати одне із одним, і це справді вражає. Тобто я заходжу на якісь вечірки, які відбуваються вже після концертів артистів, і бачу всіх, кого зараз обговорює наша молодь, в одній тусовці, які обговорюють спільні проекти, альбоми одне одного. Це дуже круто.
Окремо – про концерти артистів у Росії. Іван Дорн – чи не єдиний артист, якому так прощають концерти і в Україні, і в Росії. Побачимо, що буде наступного року, тому що у нього російський тур. Він тільки спробував цього року зробити 2 концерти на фестивалях: це були пікнік «Афіша» в Москві та Stereoleto в Санкт-Петербурзі. І що вразило мене особисто, я дивився багато відео з концертів, – купа синьо-жовтих прапорів не від української діаспори, а від росіян. Купа плакатів, де долоні тягнуться одна до іншої, купа криків «Україно, ми з тобою! Ми разом!» І це молодь. Це російська молодь на концертах. Тобто не все так погано, і над цим, принаймні, варто замислитись. Я не хочу зараз спонукати нікого до якихось висновків, але просто варто замислитись.
– У зв’язку зі складною ситуацією в Україні до нас приїжджає менше закордонних музикантів? Це шанс для українських бути більш затребуваними?
– В Україну стало приїжджати менше великих артистів, які зібрали би Палац спорту, «Олімпійський». Але, на щастя, є концертні організатори-авантюристи, які привозять артистів менших, нішових, і ці артисти збирають. Це передусім серія концертів, яку робили British Council у Києві. Це були 4 концерти, справді провідних британських артистів, які зараз номінанти на звання «Кращого незалежного альбому року в Британії». Молоді артисти відпрацьовували на 200%, тут було набагато більше щирості, і тим крутіше було бачити українських музикантів, які можуть вчитись цьому всьому. Щодо артистів більших, то цього року це були 30 seconds to Mars і Bring Me the Horizon, скажімо, які були в Палаці спорту.
Але артисти не приїжджають, передусім, через те, що менше пропонують, оскільки економічна ситуація зовсім інша, треба розуміти, наскільки підскочив курс. І коли, наприклад, приїжджає якийсь артист, і квиток коштує 800 гривень, це зовсім не ті гроші, які були 2 роки тому. Це значно менше, і тепер, аби відбити концерти, треба робити квитки по 3-5 тисяч гривень, а хто за це заплатить? Це перше. І друге, зрештою, дуже багато світових артистів, навіть які приїжджають, впевнені, що тут стріляють всюди, навіть у столиці.
Але іде «концертна» відлига, і на цей рік вже заявлені Red Hot Chili Peppers на «Олімпійському». З неоголошених концертів, я не буду називати імен, але близько 5 дат вже заброньовано у Палаці спорту та в «Олімпійському», і це світові зірки. Зараз ведуться вже фінальні переговори.
Безумовно, більше людей стало ходити на концерти українських гуртів, але треба все одно так само важко працювати, вдвічі важче, аби люди приходили. І навіть це не буде запорукою успіху. Яскравий приклад – це Джамала, яка, як на мене, неймовірний артист. У неї чудовий альбом, і вона цього року звучала звідусіль: на всіх радіо, телебаченні. Але вона забронювала на минулу осінь тур із 14 концертів. В результаті вона зіграла Львів – повний зал, Київ – повний зал і 12 скасованих концертів, бо не назбиралося глядачів. Зараз кажуть, що підвищена увага до української музики. Воно, здається, так, але, зокрема, у Києві і Львові. А якщо копнути трошки глибше, то взагалі мало що змінилось.
Крім того, 2015 року фестивалів набагато більше стало в Україні, незважаючи ні на що. Вони різного масштабу, вони не завжди добре організовані, але виросло покоління ентузіастів, які хочуть робити ці фестивалі, та виросло покоління гуртів, які готові грати там. Гарні фестивалі «Файне місто» у Тернополі, «Республіка» у Кам’янці-Подільському, «Zахід» у Львові. Також ми обговорювали фестивалі з Женєю Галічем, який співає і грає у гурті O.Torvald. Їх, до речі, назвали «Фестивальним гуртом 2015», тому що вони відіграли майже на всіх фестивалях. І також вони грали на фестивалі Przystanek Woodstock 2015 у Польщі, який вважається чи не найбільшим фестивалем у Європі.
Українські виконавці поступово виходять на західний ринок. Але в цьому плані O.Torvald – це цікавіший випадок, бо на Przystanek Woodstock 2015 справді була купа поляків, яка зацікавилась цією музикою, хай вони і не завжди розуміють, про що співається. Onuka виступала на фестивалі Sziget в Угорщині, але то було зовсім другорядна сцена, тому не варто переоцінювати.
«ДахаБраха», як на мене, – це взагалі флагман цієї експансії і намагань здійняти хвилю української музики у світі. «ДахаБраха», в цьому плані, попереду всіх інших, бо вони цього року виступали на американській радіостанції KEXP – культовому радіо, яке всі молоді музиканти усього світу дивляться. Виступали на Later with Jools Holland в одному випуску з моїм улюбленим музикантом Девідом Гілмором, з Libertines, з The Weekend, який записав зараз один із найголовніших хітів цього року I can't feel my face, тобто з музичною елітою. Це був прямий ефір, вони чудово впорались.
Якщо вам сподобались гурти, про які ви сьогодні почули, то підіть і купіть квитки на їхні концерти, так ви підтримаєте артистів, і так вони зможуть продовжувати робити це. І так ми переможемо в культурному сенсі.
