"НАС ПРОСТО МАЛО..." - Дмитро "Калинчук" Вовнянко

"НАС ПРОСТО МАЛО..." - Дмитро "Калинчук" Вовнянко

Російський міністр війни Шойгу оголосив про додатковий призов до армії агресора 300 тисяч виборців Путіна.

Навіть не сумнівайтеся - призовуть. І кинуть на фронт. І якими б орками не були ті призвані - це маса. Людський ресурс. Вони будуть давити атаками наші ВОПи. І вони будуть заливати свої траншеї бетоном - під нашим вогнем. Їм пофіг.

А ми...

Панове вибачте, але гарних прогнозів для вас я не маю. Морально готуйтеся до дуже хренових новин. Ми щойно втратили територію, приблизно таку як відвоювали із Залужним влітку торік. Просто усвідомте. Це не остання погана новина.

Причина банальна. Нас - мало. Нас - тих хто захищає. Ми встали на захист України попри свої статки і суспільні статуси. Підприємці, робочі, фермери, художники, айтішники, столяри... Кого я тільки не побачив у ЗСУ?...  

Але два роки ми виконували жахливо важку і виснажливу роботу. Нас ранили і убивали. У нас ламалося здоров'я від втоми і рвалася душа від морального виснаження. Нас меншало - але ми стояли і захищали. Ми дерлися уперед. Колись.

Більше дива не буде. Нас - от просто мало. Я не вірю, що ворог зможе прорвати наш фронт, але втримати наявні рубежі нам буде дуже важко. Майже неможливо.

Нас просто мало.

Це - у країні де мобілізаційний ресурс біля 10 мільйонів рил. Не дивно. Суспільство не хоче захищати Україну. Суспільство розповідає, що їх неправильно призивають, не так забезпечують, що ця армія їх не влаштовує. Патріоти вже серед нас, в тилу залишилися ті хто нікому нічого не винний. У суспільства наразі герої - не ми. У суспільства наразі герої - то аргесивний ухилянт Андрюша Луганський та агітатор замирення з ворогом Олешко.

Герой у суспільства - ухилян. Йому співчувають. Його виправдовують. А ми...

Суспільство не цікавить той факт, що ми знову програємо. Про що говорити? Уже окремі свої виправдовують ухилянтів - що тут казати про чужих?

А держава? Держава тремтить. Держава так само панічно боїться скраувдити ухилянтів. Влада для якої ухилянти то її виборці, панічно боїться почати масову мобілізацію. Це очевидно.

Суспільство приєднуватися до нас не бажає. Влада опікується власним рейтингом. І перші і другі гарненько вмостилися на нашому горбу - всі вони переконані що ми маємо принести перемогу для них. Ми - без них.

Пацани й дівчата, давайте тверезо поглянгемо правді в очі. Допомоги не буде. Масового поповнення не буде. Нам прийдеться все витягувати нашим власним горбом.

А наш горб на жаль, має дуже обмежений запас міцності. Ми - живі люди. Ми втомлюємося, хворіємо. Нам буває боляче і сумно. Ми падаємо від втоми.

Я не маю більше хороших прогнозів. Так, я був і є категоричним противником будь-яких замирень з ворогом. Бо замирення - це війна у набагато більш принизливий спосіб.

Замирення з ворогом - це територіальні поступки, принизливі угоди, залишені в полоні азовці і сотні "військових злочинців", тобто наших побратимів, видачі яких зажадає Москва. А вона зажадає - не сумнівайтеся. Готові? До речі, після всього цього війна станеться знову, років через 5-7. Я не те що в цьому переконаний, я це вже бачу.

Боягузів б'ють завжди і скрізь.

Тому доведеться триматися і захищати. Це буде важко, але хто як не ми? Триматися доти, доки у тилу не збагнуть, що жарти завершилися. Доки знайдуться ті, хто скаже, що жарти завершилися - і почне діяти.

Жорстко. Непопулярно. Але ефективно. Так буде, я у це вірю. Маємо протриматися.

Але зараз хороших прогнозів для вас я не маю.

Бо нас просто мало. Бо ми виснажені.