Сидел каратель на крыльце,
Курил ди гуте шмаль
И на неголеном лице
Вдруг проявилась даль
Он видел дом, свою жену,
Мопед и двух детей
И даже тьощу, сатану,
Шоб гыкнулося ей.
Хрущі гудуть, кульбан цвіте,
Та прочіє дєла.
Ле хрущ — вредітєль, тре травить,
Гуди окрай села
Чотири роки в бліндажах —
Ото єбуча срань!
За тим Донецьк та Карабах,
А тиждень — під Рязань
Сидів каратіль, сумував,
Туга в його очах.
Ах, сраний Кийов, зайобав!
І пиво як моча.
А ведь могли бы так давно
Поехать по домам…
Та Киев обирав гимно,
А унитаз мыть нам!
П“ять лютих років псу під хвіст,
«Хателі нових ліц».
Шо, показали лиця хист,
Шахтьори із століц?
А мимо тихо рак повзе,
Прозрачный как стекло.
Фуфай-комбєз з нашитим «Зе»
С ширинкой над дуплом.
Штрих-код, папирен унд браслет,
В авоське хлеб-кефир,
Платить налоги десять лет,
Мыть за собой сортир.
А все ж могло!.. А даль яка!..
От в жизни не везе!
И дал пацаку копняка
С нашитой буквой «Зе».
