Чому все це так тягнулося, чому український контрнаступ йшов “занадто повільно”, як уже втомилися писати західні медіа?
Щільність тут, очевидно, була не меншою, ніж у Другій світовій війні.
Сам по собі виступ невеликий: від “Іксів” (схрещення насаджень перед селищем) і балки Успенівська до околиць Новопрокопівки кілометрів 7 углиб, кілометрів 14, може, завдовжки. Поле бою не більше за діаметр 15 на 15 км.
І на ньому билися два десятки організмів рівня полк-бригада.
Тому цілком рівня тієї війни були й зусилля – під 100 тис. чоловік з обох боків на невеликих полях бою, підрозділи добре інженерно забезпечені, артилерія працює, противник має перевагу в авіації.
Вкрай непростий виклик навіть без тисяч мін і бетону.
Причому у противника підрозділи були не найгірші – частини 58-ї армії, “Ахмат-Південь”, 810-ї бригади морської піхоти, 100-ї окремої бригади СпП, 22-ї бригади СпП.
Саме село Роботіне при цьому ніяк не схоже на фортецю: з капітальних будівель – лише бетонна школа, решта приватних обійсть, сільрада – цегла, яка перетворилася на руїни в перші тижні боїв.
Коли обклали школу вогнем із флангу та з фронту і провели на південну околицю штурмову групу, оборона села і закінчилася.
Але зробити це, зважаючи на мережу опорників росіян на навколишніх висотах, із залитими бетоном підземними позиціями і дотами для ведення вогню, було дуже непросто.
І коштувало багато крові.
Коштувало б більше, якби не західна техніка, з гарними системами, протимінним захистом і додатковим бронюванням.
Проте зроблено.
Контрбатарейним вогнем Сили оборони забили декілька десятків причіпних гармат і САУ, позиції противника відполірували касетами, знищили контрбатарейні радари і станції РЕБ.
Уразили управління – загинули два генерали зі своїми штабами та офіцерами.
Командні висоти за нами, місцями рівний, як стіл, степ з рідкісними балками, і проглядається до самого Токмака. Висота 166 на південному сході від селища взята.
За Роботиним перед Новопрокопівкою єдиний опорник за росіянами поза межами забудови.
Триває тиск на дорогу біля Новопокровки, щоб охопити Вербове з двох боків, також розширюється плацдарм на південь від села.
Десь так само, як вбити консервного ножа в бляшанку і різкими рухами розширювати отвір.
Але швидко не буде. Протитанкові міни одна під одною, фугаси, вузькі проходи в мінних полях, де концентруються артилерія і дрони супротивника.
Уже очевидно, що оборона противника не колапсує, а росіяни відходять до наступного рубежу, де займають інженерно облаштовані позиції і розгортають резерви.
Зокрема, стрілецькі батальйони, яким передають артилерію і дрони виведених на відновлення боєздатності після важких втрат полків.
Але як би там не було, на нас чекає продовження наступу. Незважаючи на три лінії оборони, дику густину мінних полів, стратегічно нам саме сюди.
Ще 70 км на південь – і буде перерізано сухопутний шлях до Криму, ми повернемо Мелітополь, у якому на нас дуже чекають місцеві, під загрозою буде вся північ півострова, до Джанкоя та Сімферополя.
Ну і загалом, постачати Крим через постійно атакований міст і з БДК під загрозою – не таке просте завдання.
Пройди цю відстань на сході – і застрягнеш під Єнакієвим, у найщільніший забудові Східної Європи, отримавши промите роками пропаганди злиденне населення.
Очікуємо постачань авіації, касетних ракет, нарощення виробництва боєприпасів і на Заході, і в Україні.
Ми і так уже зробили майже нереальне, як для ситуації, що була під час зимового наступу Кремля – майже по всій лінії стратегічна ініціатива за нами.
Наступ Сил оборони триває, на півдні – важкі бої.
Вічна пам'ять загиблим за звільнення Батьківщини.
