На саміті СНД в туркменській столиці російський президент Володимир Путін заявив про нездатність свого українського колеги Володимира Зеленського забезпечити розведення військ, щодо якого домовилися на останній зустрічі Мінської групи. «Підтримувати потрібно не конкретних людей, а їхню політику» – сказав Путін білоруському президентові Олександру Лукашенку, що закликав підтримати нову українську владу.
Що ж сталося? Чому ще кілька днів тому російський президент відгукувався про Володимира Зеленського з очевидним ентузіазмом – як про людину, яка хоче домогтися миру в Україні – а тепер змінив свою риторику? Чому поряд із Путіним змінили свою риторику й інші російські чиновники – зокрема, міністр закордонних справ Сергій Лавров, якому тепер і підписання українською стороною «формули Штайнмаєра», на якому так наполягала Москва, здається недостатнім, обтяженим «незрозумілими застереженнями»?
Відповісти на це питання, звичайно ж, дуже просто. Справа зовсім не у відповідальності Володимира Зеленського за розведення військ. Це розведення зриває сама Росія за допомогою своїх найманців на Донбасі. І коли, з одного боку, тривають обстріли і гинуть люди, а з іншого – стверджується, що це не привід не розводити війська, це і є неприкритий цинізм.
І тепер Кремль може ставити нові умови українському президенту. Наприклад, спочатку ввести «формулу Штайнмаєра» в українське законодавство, а потім вже в якості нагороди отримати можливість зустрітися з президентом Росії. Або відвести війська без конотації з продовженням обстрілів. Або розігнати «націоналістів» на лінії розмежування. Я не знаю, що придумає Путін. Але в фантазії господаря Кремля не сумніваюся. Він знайде, що запропонувати президенту України.
І готовність погодитися з цими новими пропозиціями і навіть їх розглянути підвищить градус протесту і посилить конфронтацію влади з активною частиною суспільства. А якщо Зеленський відмовиться? Що ж, у відповідь він отримає продовження війни і активізацію проросійської частини свого електорату. Тобто все те ж зниження рейтингу, але іншими засобами.
Путіну не потрібне припинення війни. А дестабілізація України – дуже потрібна. Тому він буде міняти маски у міру потреби. Вчора – робити Зеленському компліменти. Сьогодні – оголошувати українського президента мало не представником «партії війни». Завтра – запрошувати на «конструктивні переговори». Потім знову висувати нові умови і звинувачувати Зеленського в невиконанні попередніх. Він змусить українського президента або погодитися з неприйнятними пропозиціями – або встати на шлях жорсткої конфронтації з Росією.
І той, і інший варіант Кремль цілком влаштовує. І той, і інший варіант означає дестабілізацію. Тільки в першому випадку це буде конфлікт влади і суспільства, а в другому – конфлікт, який організовують ззовні.
Мінімізувати ризики можна тільки в тому випадку, якщо Зеленський і його команда зможуть реалістично оцінити цілі російського президента і зрозуміти, що домовитися з ним – принаймні, у найближчому майбутньому – не вдасться нікому.
