Віцепрезидент США Джей Ді Венс звернувся листом до одного з найвпливовіших іранських силовиків — Мохсена Резаї, секретаря Вищої ради національної безпеки Ірану.
Головна теза листа, за повідомленнями американських ЗМІ, проста: будь-які переговори про завершення протистояння мають обов'язково стосуватися іранської ядерної програми.
Чому саме ядерної? Чому недостатньо просто домовитися про припинення бойових дій, відкриття Ормузької протоки та повернення до нормальної торгівлі?
Тому що Трамп потрапив у пастку власної війни.
Я вже неодноразово звертав увагу на одну принципову обставину: повернути ситуацію до 28 лютого неможливо. Точніше, технічно можливо, але політично — ні.
Уявімо, що завтра Іран відкриває Ормузьку протоку, США знімають блокаду, сторони припиняють погрожувати одна одній, а світова торгівля поступово повертається до довоєнного стану.
Чудово! Але виникає маленьке запитання: а навіщо тоді взагалі було починати війну?
Якщо результатом місяців бойових дій, руйнувань, економічних втрат і міжнародної кризи стає повернення до того, що існувало напередодні війни, то це не перемога Трампа.
Це фактичне визнання безрезультатності всієї операції.
Ба більше, якщо ми повернулися до 27 лютого, то за логікою невирішеного конфлікту наступним днем знову може стати 28 лютого. Адже жодна з фундаментальних причин протистояння нікуди не зникла.
Саме тому Трампу потрібна хоча б одна поступка Ірану, якої не було до початку війни.
І тут виникає ядерна програма.
Зверніть увагу: Вашингтону зовсім не обов'язково негайно домогтися повного демонтажу іранських ядерних потужностей. Це було б максимальним результатом, але для політичного виходу з війни може вистачити значно меншого.
Наприклад, домовленості про переговори щодо обмеження збагачення урану, новий механізм міжнародного контролю, інспекції або інші конкретні зобов'язання Тегерана.
Навіть якщо реальний результат таких переговорів залишатиметься невизначеним, Трамп уже зможе заявити американцям: бачите, до війни Іран не погоджувався на наші вимоги, а тепер погодився їх обговорювати!
Ось вам і політичне обґрунтування військової операції.
І, на мою думку, саме цю логіку Венс намагається донести до іранського керівництва.
Умовно кажучи: ми не хочемо продовжувати війну, ви теж не хочете нових ударів. Але ми не можемо просто розійтися, потиснувши руки. Нам потрібен хоча б один пункт, який дозволить Трампу оголосити, що Америка чогось досягла.
Причому найцікавіше, що Венс фактично шукає не стільки військовий вихід із конфлікту, скільки політичний вихід для самого Трампа.
Звісно, залишається питання, чи готовий Іран надати американському президенту таку можливість. Адже Тегеран теж має власну логіку перемоги: вистояти під ударами США, зберегти режим і змусити Вашингтон відступити.
Тому навіть символічна поступка може виявитися складнішою, ніж здається.
Але тепер стає зрозумілішим, чому Венс так наполягає саме на ядерному питанні.
І чому ця дипломатична ініціатива з'явилася напередодні 3 листопада — дати американських виборів, після яких Вашингтон, за повідомленнями ЗМІ, розглядає можливість відновлення масштабних ударів.
ОТЖЕ:
Трамп може завершити війну без капітуляції Ірану. Але йому надзвичайно складно завершити її без бодай видимого результату.
І Венс зараз, схоже, намагається знайти той мінімальний результат, який можна буде продати американцям як перемогу.
Бо відкрити Ормуз — означає повернути те, що було до війни.
А Трампу потрібно пояснити, заради чого ця війна взагалі була
